"Так треба, донечка, так треба...
Я вже в дорозі, Я уже іду.
Повною радість скоро буде в тебе,
Бо віддалю від тебе Я біду"

Іду до Тебе знову, Боже милий,
Знову в скорботі, знову у нужді.
Так хочеться, щоб знову відродилась
Та радість, що була в моїй душі.

А вона знову десь вже загубилась.
Знову украдена, я знов вкрасти дала.
Надія на любов Твою лишилась
І віра, що вернеш її назад.

Чи тепло так стає у мене в серці,
Коли про Тебе думаю, Господь?
Хвала із вуст так і надалі ллється,
Коли так знемагає моя плоть?

Я думаю й живу одним Тобою.
Радію так, що поруч Ти завжди!
І серце моє сповнене хвалою,
Що все моє життя лише в Тобі.

І в небеса душа летить на крилах.
Із сяючою радістю летить...
Та де беруться дні ті, Боже милий,
Що десь ховається ота щаслива мить?

І грім гримів, і хмара насувалась.
І радості - як не було зовсім...
І на коліна знов душа упала
В стогнаннях тяжких: Господи, розвій...

А це лиш просто відпустив Бог руку,
Щоби побачить як сама підеш?
Проходячи усі сердечні муки,
Прославиш Господа, а чи впадеш?

Якщо впадеш, ні на хвилину не залишить.
Підніме, ніжно сльози обітре.
Коли ж прославиш - ніжно так обійме.
Вже підросла і правильно ідеш.

Ти підросла, якщо любити вмієш.
Ти підросла, як слово Моє - хліб.
Ти підросла, якщо молитва гріє.
Я все дивлюсь, як ти ростеш в Мені.

А Я веду, учу тебе як в школі.
І буде час, як зрозумієш ти -
Уваги не звертать тобі такої
На плоть твою, на примхи всі її.

А буде тільки віра невідступно
Моєю кровію перемагать.
Бо Я в тобі й проходити всі труднощі
Навчишся доню ти у всякий час.

Я дякую, Господь, за Твоє серце.
А цілий світ Ти уміщаєш в нім.
Я в нім можу сховатись і зігрітись
Від стуж земних, що перетворюють все в лід.

Л. Шпак