Стараєшся так правильно молитись,
Щоб нарікання, невдоволення сховати.
Але від Господа сховатись неможливо,
Він знає все, що ти стараєшся і не казати...

І що тобі зовсім непросто знає.
Він знає, що на серці тяжко так.
Він знає в голові скільки питань є,
Хоч ні одного з них ти не задав...

А знати хочеться так до чого готує...
До війни, чи милості готує Він тебе.
Бо тяжко так проходиш ти порою
Земний свій шлях, що даний для тебе́.

Що там чека за кожним днем прожитим?
Скільки чекає ще тяжких тих днів?
Для нас є сховане те на землі тут...
Відомо лише Богові є все.

Тому душа порою так томиться...
Томиться в невідомості своїй...
І нарікати перед Господом боїться,
Щоб не образить Господа нічим.

О, мій Господь, Ти бачиш все і чуєш.
І навіть те, про що я промовчу.
Ти, що не розумію, поясни мені.
Пробач, помилуй, знов до Тебе йду!

А хочеться вже так не помилятись...
Та все ж я помиляюсь...але йду...
Я так уже втомилась спотикатись,
А я без Тебе попаду в біду...

Пробач мені, подай святую руку!
Допоможи встати, й знов за Тобою йти.
Здійми мою душевную Ти муку,
Щоб трохи відпочить мені в путі.

Ти проведеш і розуміть навчаєш
Всіх інших, що ідуть так по землі.
Молитвами над ними розігнать щоб хмари,
Працю таку Ти дав тут на землі.

Л. Шпак