Ви чули, коли-небудь, на світанкуЯк жайворонок голос свій підносить? Чим вище, від землі, він підіймався,Тим голосніш співать йому велося. До неба ближче, й різні переливиІз радістю звучать у літній ранок. Маленька пташка - степова перлинаСтрічає сонце, відкрива світанок. Та ось, сідає і тихіша пісняЧим ближче, до землі, спускають крила. Замовкла ось, на землю тихо сівши. Земля, чомусь, той голос заглушила. Я порівнять до тої пташки хочуХристову церкву - вільну і співучу. Коли вона, до неба, зводить очі,Все голосніше її голос чути. Коли молитви, в небо, підіймаєВ тім відчува із Господом єднання. Назустріч Господу, як сонечку, співає. Йому хвалу співає у чеканні. Але коли, у небо, не злітаєЗемні турботи голос її глушать. Хто до землі припав, той не співає. Не тішить той свою і ближніх душу. Заснув і спить, і сонечка не бачить,Що вже воно яскравіє на сході. Хто не співає Богу, той заплачеКоли Він вірних забере з Собою. Якщо ти, церкво Божая, заснулаПрокинься! Сплячого бо сплячий не розбудить. Світанок близько, ніч вже проминула. Візьміть за приклад жайворонка люди.

🕊️

Л. Шпак