Квіти на снігу...на білім і сяючим... Квіти на снігу аж ніяк не ростуть. А душі холодні нікого не радують... Зігріє Господь, і вони зацвітуть. Обійме їх Бог, подарує їм прощення,І ось, на снігу, уже квіти цвітуть... Торкнеться любов, подарує спасіння,І приймуть Христа, життя вічне приймуть. А то неможливо - спасти серце зимове,Не раз так виносим земний наш вердикт. Та тільки Господь - звершує неможливе,Коли на снігу стають квіти цвести. І тільки лиш серце шепоче невпинно:"Можливо...можливо...спасенна душа!"Бо там, на хресті, наш Ісус стільки вистраждав,Від смерті спасти щоб холодні серця. Любов та Його до кінця не відкрита нам. Земні бо серця є нездатні прийнятьТу вічну любов, що у Господі скрита є,Зумівшу життя за людей нас віддать. Хіба більша є на землі нагорода,Ніж Божу любов мати в серці своїм. Щоб вірити - кожнеє серце холодне,Для Себе Бог може придбати за мить. А через молитви бо душі спасаються,Здається хоча - недостойні вони... А Бог - не людина, і Він не розкається,Що сніжні ті душі знову зацвіли. Л. Шпак