❓Чому вона не йде? Пастка запитання, у яке потрапляють навіть фахівці.
Вже втретє за місяць вона сиділа навпроти мене. Великий синець на руці пояснила падінням. Ми обоє знали, що це неправда. Я знав. Вона знала, що я знаю. Але ми все одно зробили вигляд, що віримо одне одному.
❓Потім вона пішла, а я сидів і думав: ну чому? Чому не скаже правду? Чому знову повертається до нього? Вона ж розумна жінка. Вона бачить, що відбувається і що так більше не можна.
А потім я зрозумів, що потрапив у професійну пастку. Пастку, яка ховається в цьому «чому».
🔹 Цикл насильства: чому примирення утримує у стосунках
Ще у 1979 році психологиня Ленор Волкер описала цикл насильства: напруга, інцидент насильства, примирення та спокій. Саме етап примирення може утримувати постраждалу людину у стосунках.
Кривдник вибачається, плаче, приносить квіти, благає не залишати його, обіцяє, що такого більше ніколи не станеться. І жінка знову бачить перед собою людину, яку колись полюбила. Людину, яка може виявляти любов, дарувати тепло й турботу, створювати затишок.
Це не обов’язково наївність. Це може бути реакцією на суперечливу поведінку людини, з якою пов’язані почуття, спільне життя та надії на зміни.
🔹 Набута безпорадність: коли здається, що нічого не змінити
Ленор Волкер також спиралася на дослідження психолога Мартіна Селіґмана про набуту безпорадність. У 1967 році він досліджував, як повторюваний неконтрольований негативний досвід впливає на поведінку. Згодом цю концепцію почали застосовувати й для пояснення того, чому людям буває складно вийти із ситуацій систематичного насильства.
Коли людина тривалий час живе в умовах контролю, погроз і насильства, вона може втратити відчуття, що здатна щось змінити. Її дії неодноразово не приводять до бажаного результату, а спроби захистити себе можуть супроводжуватися ще більшим тиском.
Це не означає, що людина слабка, пасивна чи байдужа до себе. Її поведінка може бути наслідком тривалого досвіду насильства.
Джудіт Герман у книжці «Психологічна травма та шлях до зцілення» описує, як тривала травматизація впливає на відчуття себе, автономію та здатність ухвалювати рішення. Людина, яка роками живе під контролем іншої людини, може поступово втрачати відчуття власних бажань, меж і права на самостійний вибір.
🔹 Професійна пауза: що ми відчуваємо, коли запитуємо «чому?»
Зупинімося на мить і прислухаймося до себе.
Що ви відчуваєте, читаючи цю історію? Можливо, роздратування. Можливо, виникає думка: «Ну добре, але вона ж доросла, дієздатна людина».
Ця реакція може бути цілком людською. Важливо не засуджувати себе за неї, а помітити її до того, як ми сядемо поруч із постраждалою людиною.
Адже наше завдання – не оцінювати її рішення, а зрозуміти, що стоїть за ними, і запропонувати підтримку без тиску та звинувачень.
🔹 Практичні бар’єри: куди йти й на що жити?
Є ще один аспект, про який часто забувають, коли радять «просто піти».
Де жити? На що утримувати себе й дітей? До кого звернутися? Чи повірить родина? Чи не виникнуть проблеми з опікою над дітьми? І найголовніше – чи не знайде кривдник її та чи не стане небезпека ще більшою?
Дослідниця Джекі Кемпбелл з Університету Джонса Гопкінса вивчала фактори ризику смертельного насильства з боку партнера. Дослідження засвідчують, що період розриву стосунків або спроби піти може бути особливо небезпечним.
Тому рішення залишатися іноді пов’язане не з нерозумінням ситуації, а з оцінкою реальних ризиків. Людина може боятися не безпідставно. Вона може намагатися вижити в обставинах, де будь-який крок потребує обережного планування.

🔽ПРОДОВЖЕННЯ 🔽