Canal Вільні від насильства - @vilni_vid_nasylstva - №1231
⬇️ПРОДОВЖЕННЯ ⬇️ 5️⃣ ПолітравмаЦе випадок, коли людина пережила кілька різних типів травматичних подій – і вони нашаровуються одна на одну. Наприклад: травма розвитку в дитинстві – потім насильницький шлюб – потім втрата близьких. Кожен новий травматичний досвід активує попередній. І людина реагує не лише на те, що відбувається зараз – а на весь накопичений досвід одночасно. Це пояснює, чому реакція іноді здається «непропорційною» події. Вона пропорційна – просто не одній події, а всім разом.6️⃣ Травма, про яку у нас говорити не прийнято – травма системи. Чому? Зараз зрозумієте.Це окремий тип травми – і він значно ширший, ніж здається на перший погляд. Перша система в житті людини – це сім’я. І коли саме вона є джерелом насильства – це особливо руйнівно. Бо дитина, яка зростає в родині, де насильство є нормою – не має точки відліку. Немає «до». Є тільки «так є». І те, що інші називають насильством – для неї просто життя.❗️Така дитина не вчиться розпізнавати небезпеку зсередини системи – вона вчиться в ній виживати. Підлаштовуватись. Не висовуватись. Догоджати. І ця наука залишається з нею назавжди – навіть коли вона давно вийшла з тієї родини.Те саме стосується дорослої постраждалої особи, яка живе в сім’ї, де насильство є нормою. Система формує картину світу. «Так у всіх». «Це любов». «Головне – щоб сім’я була разом». І навіть якщо всередині щось кричить – система переконує, що це вона сама «занадто чутлива».Але це не все. Є друга система – державна. Поліція, соціальні служби, медицина, суд. Коли людина наважується звернутися по допомогу – і отримує у відповідь недовіру, знецінення або байдужість – це ще один удар. ❗️«Ви самі спровокували». «Це сімейна справа». «Нічого страшного не сталося». Система, яка мала захистити – завдає ще одного удару.❌ Після цього людина перестає звертатися по допомогу взагалі. У тому числі – і до психологів. ❗️Тому, коли постраждала особа дивиться на нас із недовірою з першої хвилини – це часто не про нас особисто. Це про всі системи, які вже зрадили. Сімейну – і державну.❓ Так що це означає для нашої роботи? Перш ніж обирати метод – варто зупинитись і запитати себе: з якою травмою я зараз маю справу? Бо підхід до людини з травмою розвитку і до людини з гострою реакцією на одиничну подію – принципово різний.🔴 І ще одне. Найчастіше в кабінеті психолога сидить не людина з «одним типом» травми. Сидить людина, яка несе все це одночасно. Шарами. Роками. Наше завдання – не злякатися цієї складності. А почати з того, що є прямо зараз. З безпеки. З контакту. З одного маленького кроку. 🖋 Олексій Гелюх, психолог, тренер пул тренерів UNFPA. #колонка_психолога
661
26-05-11 08:30