Сьогодні День пам’яті жертв Бабиного Яру.

29 і 30 вересня 1941 року нацисти розстріляли тут понад 33 тисячі киян-євреїв. Пізніше тут убивали ромів, пацієнтів психлікарень, військовополонених, українських підпільників…

Легко побачити злочин у минулому. Коли ще у школі пояснили, що це злочин, написали в підручниках, показали в кіно. Переглядаючи хроніки, багато хто думає: шкода, що я не можу допомогти!

Значно складніше відреагувати на злочин тут і зараз. Коли на твоїх очах нищать сучасників і треба вже не просто співчувати з безпечної відстані, а зупиняти злочинця. Виявляється, діяти, а не спостерігати може далеко не кожен. Більшості легше вдати, що нічого не відбувається. Нехай розбираються майбутні історики.

Але, на відміну від мирних країн, Україна не має змоги просто перегорнути тривожні новини. Просто зараз Київ, його Бабин Яр, кожну вулицю й будинок вбивають знову сучасні воєнні злочинці росії.

Просто зараз (знову!) нищать киян.

Тільки тому, що вони живуть у своєму місті і на своїй землі.

Світе, навчися нарешті бачити злочини вчасно. І зупиняти руку вбивць тоді, коли вона лише піднімається. Бо інакше в майбутньому не буде кому знімати фільми та писати книжки про це.