На 4 дня я приїхала на чудову резиденцію, де займатимусь пошуком родоводу. Її господиня Олена Владика, історикиня і генеалогіня. В числі прочих здобутків вона написала магістерську про українських бразильців-виявляється, діаспора там найбільша після Канади. Розповіла, що ще в багатьох селах там розмовляють українською, додаючи португальські закінчення (або навпаки, що в обох випадках кумедно). Що так як стовпи бразильської їжі-м'ясо, картопля і квасоля, то вареники там роблять з автохтоної чорної квасолі, а кутя там не солодка різдвяна страва, а повсякденний десерт, щоправда, з рисом та кокосом. Діє золоте наше правило: чим багаті тим і раді. Що їжа подається у фуршетному форматі-тобто підходиш, сам набираєш, і вже потім сідаєш за стіл. На цьому столику з їжею вона побачила миску нарізаних лимонів і на питання навіщо отримали дещо розгублене-так до борщу ж... Втім і борщ там незвичний, а ближче до польского питного борщику зі шматочками м'яса. Інформація про те що в українському борщі зазвичай є і картопля, і морква, і ще багато чого їх глибоко вразила. Щоразу, коли я чую щось подібне я думаю ФУДВЕЙЗ НЕЙМОВІРНІ Ну і звісно тепер я хочу прочитати цю магістерську і хочу в Бразилію. Про бразильських українців Пороблено записали з Оленкою подкаст, щиро запрошую до перегляду.