Останні дії представників влади, спрямовані на підрив державної мовної політики, є прямою загрозою національній безпеці і єдності України. Наступ на українську мову, русифікація всіма можливими засобами є невід’ємною складовою війни на знищення, яку Росія веде проти українського народу. Цей наступ включає не лише жорстоке винищення всього українського на окупованих територіях. Росія вкладає величезні зусилля й кошти в системну політику зросійщення, спрямовану на всю територію України, передусім – на дітей та молодь. Оприлюднені дані про зростання рівня русифікації київських школярів, зростання споживання українцями російської музики та відеоконтенту – прямі наслідки цих системних дій ворога. Натомість українська влада, за незначними винятками, відзначається в мовній політиці бездіяльністю, що нерідко межує з саботажем. Творення і просування популярного українського контенту залишається переважно справою ентузіастів, чинний закон про підтримку книгарень третій рік не виконується, другий рік блокується ухвалення законів про українськомовне освітнє середовище, Уповноваженому із захисту державної мови уряд не дає можливості мати хоча б по одному представнику на область, державна мовна програма не виконується. Але те, що відбувається останніми днями – вже не просто бездіяльність, а, по суті, приєднання української влади до російського наступу на українську мову. Спочатку під приводом застережень неназваних «європейських експертів» на вимогу віцепрем’єра Тараса Качки і голови Держслужби з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) Віктора Єленського фракція «Слуга народу» зняла з пленарного засідання урядовий законопроєкт про правильний переклад Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов і виключення російської з переліку мов, захищених Хартією. Потім той же віцепрем’єр Качка заявив, що відправив на погодження в Будапешт зміни до законодавства про мову освіти, які в разі схвалення будуть внесені до парламенту. При цьому ні українській громадськості, ні народним депутатам невідомий зміст проєкту, який погоджується з проросійською владою Угорщини. Але це – лише верхівка айсберга. Бо одночасно вже згадана ДЕСС розіслала на погодження міністерствам і відомствам законопроєкт, який можна ставити врівень з сумнозвісним законом Ківалова-Колесніченка або русифікаторськими проєктами, які вносить прямо з СІЗО звинувачений у державній зраді депутат Шуфрич. Законопроєкт грубо втручається у закон про державну мову, штучно вносячи в нього зміни про захист національних меншин, передбачає застосування замість української – мови меншин (читай: російської) у сферах надання послуг, спортивних змагань, у наукових виданнях та конференціях. Причому йдеться аж ніяк не про угорську, румунську чи польську мови, які нарівні з англійською та іншими мовами ЄС і так можуть широко використовуватися в науці, освіті та культурі, а про інші мови, передусім російську. Не менш небезпечні зміни законопроєкт вносить і до закону «Про національні меншини (спільноти) України». Наприклад, робить необов’язковим застосування державної мови під час виступів на засіданнях місцевих рад та інших офіційних заходах влади. Від невизначеного кола службовців для призначення на посаду вимагатиметься володіти мовою меншини «на рівні, що відповідає рівню володіння державною мовою для відповідної категорії посад». Понад те, в місцях традиційного проживання національних меншин «акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативного характеру дублюються мовою відповідної національної меншини (спільноти)». Ідеться не про переклад цих актів, який нікому й зараз не заборонено робити, а про запровадження елементів офіційної багатомовності, що не відповідає Конституції і законам України. Широкі можливості застосування мов меншин у населених пунктах, де представники цих меншин традиційно проживають або становлять значну частину населення проєкт пропонує поширити на цілі райони включно з населеними пунктами, де взагалі немає представників меншин.