— Він не має теревенити з тобою.
— Чому ні? — запитує вона, зухвало задерши підборіддя.
— Тому що він там для того, щоб захищати тебе. Розмови з тобою відволікають. Господи, Алано, ти сама — суцільне відволікання. — Я миттєво шкодую про те, що сказав.
— Ти вважаєш, що я тебе відволікаю?
Я заплющую очі й роблю вдих:
— Я просто мав на увазі, що якщо ти розмовлятимеш із ним під час роботи, то він не зможе зосередитися на своїх обов'язках.
Вона нахиляється вперед, звузивши очі:
— Але ж я з тобою майже не розмовляю.
— Ми говоримо не про мене.
— Ні, саме про тебе. Ти щойно сказав, що я тебе відволікаю. То як саме я тебе відволікаю, Алехандро? — Моє ім'я злітає з її язика так природно, ніби воно там і має бути. Чи уявляє ця дівчина, якої витримки мені коштує не перемахнути через цей стіл і не відтрахати її просто тут? Це станеться. Ми обоє це знаємо, то чому б мені просто не покінчити з цим? Відтрахати її так, щоб викинути зі своєї голови. Я не розумію, що мене стримує.
— Не відволікаєш.
— Але ж ти сказав...
— Забудь, що я сказав! — Я б'ю долонями по столу, і вона здригається. Я почуваюся монстром через те, що налякав її, але вона підбирається надто близько. — Але запам'ятай ось що, дружино. Я твій чоловік. Коли ти виходиш із цього будинку, ти репрезентуєш мене. Якщо я колись дізнаюся, що він торкнувся тебе, або що ти дозволила йому це зробити, або що ти бодай усміхнулася йому не так, як треба, — я здеру з нього шкіру і змушу тебе дивитися, як я це роблю. Ти мене зрозуміла?

❤️ це буде таке солодке і гаряче

"Лос-Анджелес: Король" - Седі Кінкейд

редагується

🌟 окрема банка на публікацію книги