🇺🇦 Вадим Токар | Макарівський голова | Пост про мову. Звикли, що чиновники згадують про мову лише в день держ...

Пост про мову. Звикли, що чиновники згадують про мову лише в день державної мови чи як там правильно називається те свято… Але! Мова це маркер. Це не просто набір слів, а відбиток ДНК народу. Дивно спостерігати, як у країні, де вже четвертий рік триває найкривавіша повномасштабна війна в новітній історії, величезна кількість людей усе ще обирає для щоденного спілкування… мову… ні! язик окупанта. Ту саму мову, якою підписують накази про бомбардування наших міст. Ту саму, якою вигукують “валітє хахлов”. Ту саму, якою в катівнях знущаються з наших полонених.І знаєте, це навіть саркастично смішно: ворог робить усе, щоб стерти нас як націю, а ми ж самі, добровільно, стираємо одну з найбільших ознак своєї ідентичності. Ну навіщо їм ракети? Ми й так потроху робимо їхню роботу - «аби зручніше було! Какая разніца?».Але є й інший бік. Для тих, хто воював, хто ховав рідних, хто залишився без дому, хто пережив полон - російська вже не просто “ще одна мова”. Це тригер. Це, як запах диму, коли горів твій дім. Це як звук сирени, що врізається в мозок. Це як голос катів. І не треба дивуватись, що для багатьох із нас чути російську - означає бачити перед собою ворога.Мова може об’єднувати. Але може й розділяти, наприклад, коли вона зброя. І сьогодні, в час війни, робити вигляд, що це “лише інструмент спілкування” - це те саме, що називати автомат “залізячкою для шуму”.Ми або виростаємо з цього колоніального інфантилізму, або залишаємося з рабським акцентом на все життя. Вибір за Вами, шановні. А ми, чинуші місцевого значення, відмовляємось обслуговувати добропорядних громадян, які розмовляють на «рускам язикє». Всі скарги з цього приводу подавайте уповноваженому з прав людини або ж мовному омбудсмену, або беріть з собою перекладача 🙂