Приватна (державна) власністьУ світлі останніх подій - тобто рандомної відмови театру Франка виставляти на показ роботу t.t.t.acting.group - виникають такі цікаві думки, які потрібно було б уже підняти. (ще давно).Ситуація "не-показу" роботи не є прозорою і розкриває дуже багато підводних каменів, як театру Франка, тобто Гната Юри, так і загалом культурної політики України.З того, що відомо по інтернетах - театр Франка не прокомунікував прямо відмову від показу, хоча попередньо погодився, а єдиною причиною далі стали "покази голих тіл" на сцені (що є абсолютно нормальним для будь-якої людини, якщо, звісно, ви не мужик 50+, який розглядає жіноче тіло як об'єкт свого володіння і еротичного бажання).Це не професійна комунікація, це не офіційна комунікація, це комунікація "тіха-тіха разгавори в кулуарє" "сєводня хачу завтра нє хачу как хачу так і кручу".Державний театр зобов'язаний бути глибоко занурений у мистецький контекст всередині країни, ті митці, які вважаються "незалежними" - мають навпаки отримувати набагато більший інтерес від подібних театрів, ба більше - театри мають запрошувати даних митців, а не митці бігати просити щось у когось сподіватись на шанс молитись на суб'єктивні почуття до себе від вєлікіх керманичей національних театрів!У нас такого механізму немає - у нас є механізми радянські і пост-радянські.Ситуація того, що театр стає "власністю" однієї особи, а всі рішення з приводу допуску/недопуску вистави до показу приймаються суб'єктивним ставленням одного керівника до митця - це нонсенс.Національний театр, державний театр, не має жодного права орієнтуватись на суб'єктивну образу чи закоханість умовного керівника у якогось митця/мисткиню.Керівник державного театру - не є власником, богом і святим покровителем, він є керівником державної інституції - людиною, яка має свої обов'язки і має відповідальність у першу чергу перед суспільством і перед платниками податків.Те, що половина населення восторженно дивиться Наталку Полтавку і ридає при вигляді Ніщука - не означає, що це все суспільство, яке має країна.Наразі багато людей мають прогресивні, проактивні погляди - державні театри реально думають, що такі люди от прям просто так не ходитимуть до театрів? Чи такі люди - не люди?Дуже дурна політика.Де вистави на реально важливі, проактивні, політичні теми?Де розмови про Цивільний кодекс, про ситуацію на фронті, про молодь, про фемінізм, про корупцію, про схематозніків у офісах, про безвідповідальність судів, про совок, який сидить повсюду і його блять ніхто не може викорінити?Де ці вистави?На жаль , єдина відповідь виходить - Євгєн Ніщук нє хочєт.Чи є це аргументом для державного театру? Ні.Чи є це аргументом для державного театру, який має довгу історію совкового керівництва, совкового репертуару, недовіру, незацікавленість від частини суспільства, і знаходиться у країні, яка перебуває у стані війни? абсолютно точно Ні.Так сидять і протирають штани не тільки Ніщук енд ко у театрі Франка.Це стандартна ситуація для багатьох державних інституції і для багатьох міністерств.Люди звикли пити чай, сідєть і розказувати які вони ахуєнні і відчувати владу і вищість над усіма.У державних театрах особливо повинна бути обов'язкова структура взаємодії із "незалежними" мисткинями.Державний театр - не примха керівника, це державна інституція, яка невідривно пов'язана із громадянами і повинна усвідомлювати відповідальність перед ними.Такі театри мусять навпаки розбиратись у проактивних темах, шукати людей, які з ними працюють, запрошувати цих людей, створювати всі умови, аби ця людина вибрала саме цей театр, а не якесь інше місце. Мусить бути повага до мисткинь та митців."Незалежних" мисткинь/митців, які працюють не за нормами радянщини, а такі були і раніше і зараз є, закордонних мисткинь і митців (Де Прометей, про якого так сильно жалілись, що інфа про зняття вистави - це російське іпсо?) мають шукати самі державні театри і їх керівники, мають запрошувати самі, мають створювати усі умови і мати повагу до цих мисткинь/митців.