короткий есей в роздумах про український театр:Західні філософи та філософині наввипередки всучують студентам окуляри з різноманітними скельцями. Скельця ці зроблені зі спеціального матеріалу, що робить порожнечу невидимою, себто такою, яка здається заповненою. Протягом життя будь-яка притомна людина хоча б раз зупиниться і запитає себе: “А шо це все взагалі?”. Ті відчайдухи, що знайшли в собі сили визначити це питання непринциповим і назвали оточуюче щось симуляцією (чого?), та ті ідіоти, які навіть не розуміють суті цього питання, стали займатися мистецтвом, тобто симуляцією всередині симуляції. Театр такий підхід демонструє якнайяскравіше. Цікавість феномену українського театру лежить, перш за все, в спотвореному відтворенні і без того мертвої “системи” переживання, що носить напівезотеричний характер та давно відділилася від постаті чорнокнижника К. С. [цензура]. Перформативний поворот як обʼєднання симуляцій різних порядків не спрацював, але зробив видимим специфіку аномалії, якою є територія українського театру. Гра симуляцій та симуляцій симуляцій, симулякрів, удавання-переживання-відчуження та насамкінець істини в найжахливішому та найвульгарнішому сенсі цього слова, створила найдивніший рельєф, який тільки можна собі уявити. Це справжній Дивокрай — своєю перверсивною інтуїцією він робить маленькі студентські вистави без драматургії найщирішим проявом первісної любові до симуляції та прирікає їх на смерть (як сенсову, так і комерційну), а видовища, де формування єдиного затвердженого партією сенсу відбувається в абсолютній стерильності та бідності, стають бестселлерами та культурною спадщиною. Такий полігон українського театру працює безжальніше за європейський чи російський, його дисонанси яскравіші, його неможливо передбачити та страшно усвідомити. Зґвалтований, понівечений, воскреслий та зшитий з тисячі шматків полотен минулого і можливого, він рефлекторно тягнеться до матері, але матір в його очах розмножується, виявляючи лише порожнечу втрати.ТЕАТРБУМ, есеїстка Шурослава Чупа-Чупс