В 60-70х роках минулого століття в Джакарті та інших великих містах Індонезії з'явився новий вид публічного транспорту - ojek. Ojek - це по суті таксі, але на байках. Такі таксі могли швидко об'їжджати затори, проїжджати розбитими дорогами, або заїжджати на території, куди був заборонений проїзд бемо, або іншого транспорту. Зараз викликати байк-таксі можна через додаток, раніше такі водії їздили вздовж доріг, стояли на перехрестях чи біля житлових комплексів, в пошуках пасажирів. Ціну потрібно було обговорювати з водієм, торгуватись, перш ніж кудись їхати. Назва відомої компанії Gojek поєднує в собі два слова - англійське go, та індонезійське ojek. Але якщо ви думаєте що великі компанії вже зовсім витіснили традиційний оджек, то ви помиляєтесь) у маленьких містах, куди ще не дістались gojek чи grab, ojek і досі є чи не єдиним видом вуличного транспорту. До недавнього часу я сама жила в такому місті. У нас ходили місцеві маршрутки - angkot (скорочення від angkutan kota - міський транспорт), але лише по центральним вулицям. Тому дістатись кудись ojek було значно швидше і зручніше. Такса в межах міста - 10к за поїздку (5к, якщо близько), від міста до кордону зі Східним Тімором - 20к.#навколо_культурне