«Ми забуваємо чимало власних вчинків, особливо коли вони не пасують до персонажа, якого ми для себе обрали». Робертсон Девіс «П’ята фігура», 1970 (видання 2025) Мені було важко читати цю книгу швидко, тому що ледь не кожним абзацем хотілося з кимось поділитися — відправити фото, зацитувати текстом, прочитати вголос. ✍️ Це спокійний роман з крутим сюжетом і цікавезними неоднозначними персонажами. Я прямо бачу обговорення, на якому ставлення до кожного може бути протилежним у різних читачів. Ідеальна структура з ідеальний кінцем. Роман стриманих емоцій і вишуканого гумору. З особливо прискіпливою увагою до внутрішньої напруги звичайних життєвих обставин. ✨ Перший розділ був просто супердрайв. Гумор, дорослішання, все ідеально. Текс закохує у себе. ✨ Далі Перша світова війна очима солдата — дуже цікаво і дуже суголосно сучасності. ✨ Далі пішла робота в університеті і багато розмов про християнських святих і тут я був на межі того аби схаритись, але втримався завдяки авторському стилю і діалогам. ✨ Далі — цирк! Моя улюблена частина. Вайб «Алеї жахів», але з більшим психологізмом. 📖 Далі все це переплітається і виходить сюжет про дивну ірраціональну відданість, яка напевно властива багатьом з нас і часом буває трагічною. Фоново — про ветерана з ампутацією, який знаходить себе після війни і сприймає свій новий фізичний стан радше як перевагу, ніж як недолік. 🎪 Ще дуже багато можна сказати — про те, скільки життів проживає людина, особливо коли змінює ім’я, про ролі людей у житті, про війну, релігію і сім’ю, і так далі. Дуже #раджу_почитати всім. Вже націлився на другу книгу трилогії. Це одна з жорстоких рис театру життя: ми всі вважаємо себе зірками й нечасто згодні визнати себе другорядними персонажами, а то й статистами.