ЛУЦЬК ПАМ’ЯТАЄ: ВШАНУВАННЯ ГЕНЕРАЛА УНРЙого бійців називали «алмазівцями» – і це було не прізвисько, а знак якості. Олексій Алмазов – уродженець Херсона, генерал-хорунжий Армії УНР, один із тих, хто не просто воював за Україну, а творив українське військо. У 1917 році він заснував 1-й український артилерійський дивізіон – настільки ефективний, що його найкращих вояків почали називати за прізвищем командира. У 1918-му Алмазов очолив артилерію Окремого Запорізького загону та брав участь у визволенні Криму від більшовиків. Після поразки Української революції його шлях не обірвався – він пройшов інтернування, здобув інженерну освіту в Подєбрадах і повернувся на Волинь. У Луцьку Алмазов став не лише чиновником, а серцем українського громадського життя: очолював філію Українського Центрального Комітету, допомагав голодуючим в Україні, багато років разом із дружиною опікувався Українською гімназією. Його похорон у 1936 році перетворився на справжню українську маніфестацію: домовину, накриту синьо-жовтим прапором, провезли центральними вулицями Луцька на гарматному лафеті, а попереду колони несли орден Залізного Хреста.18 січня 2026 року на могилі Олексія Алмазова в Луцьку відбулося покладання квітів за участі представниці Український інститут національної пам’яті Лесі Бондарук, історика Сергія Яцишина та учнів Волинський обласний військовий ліцей імені Героїв Небесної Сотні. Серед них – учениця Марія, яка нині досліджує біографію генерала, чиє ім’я стало символом професійного війська. Історія Алмазова – це історія про честь, тяглість і відповідальність перед майбутніми поколіннями.