Mouthwashing — це хороша гра. Справді хороша. Не “важлива”, не “потрібна”, не “смілива”, а саме хороша — точна, неприємна, з відчуттям липкого осаду після. Вона не стільки про історію, скільки поміщає тебе в стан після того, як щось уже зламалось, і каже: ну що, працюємо далі. Рутина, інструкції, чистота, стерильність. Все функціонує. Mouthwashing не про зло як подію. Вона про зло як режим роботи. Про момент, коли сталося щось таке, що систему мало б розʼїбати — але ні, вона просто робить вигляд, що нічого не було. Не тому що всі мудаки, а тому що так простіше. Не називати. Не говорити. Змити смак. Прополоскати рот і піти далі.І от у цьому місці гра реально попадає. Бо вона не дає тобі позиції героя, не дає кнопки “вчинити правильно”. Ти не караєш і не рятуєш. Ти просто продовжуєш бути частиною механізму. І чим довше це триває, тим очевидніше: мовчання — це не нейтрально. Це теж дія.З цим я згоден. Повністю. Без застережень.І от саме тому мене так люто коробить те, як гра це подає.Mouthwashing бере цю складну, універсальну і по-справжньому системну ідею — і пхає її в найбільш затертий моральний тригер сучасних наративів. Знову. Та сама кнопка. Бідна зламана жінка як універсальний аргумент, після якого тобі вже не можна думати криво, складно або амбівалентно. Ти ще не встиг сформулювати власну реакцію, а гра вже знає, що ти маєш відчути.І от тут у мене починається внутрішній розрив.Бо я згоден з посилом гри. Мені навіть подобається, що мене засунули в ці капці. Мені неприємно — значить, працює. Але кожного разу, коли я ловлю себе на тому, що знову дивлюсь на чергову історію, де жіноче страждання використовується як моральний таран, у мене автоматично закочуються очі. Не тому що “тема неважлива”. А тому що вона стала ритуальною. Передбачуваною. Безпечною для автора і занадто зручною для гравця.Іронія в тому, що гра про замовчування і замітання під килим сама робить щось дуже схоже. Вона бере складний, багатошаровий біль і ополіскує його готовою ідеологічною формулою, щоб він легше зайшов. Теж mouthwash, тільки на рівні наративу. Чисто. З правильним смаком. Без ризику, що хтось зробить “не той” висновок.І так, можливо, моя відраза — це теж частина досвіду. Можливо, це ще один смак, який хочеться змити. Але я не впевнений, що мені подобається, коли мене настільки грубо ведуть за руку, навіть якщо ведуть у правильному напрямку.Mouthwashing — сильна гра. Вона працює. Вона залишає слід.Але разом з цим вона залишає дуже чітке відчуття, що тобі щойно розповіли максимально правильну річ максимально обісцяним способом.І, чорт забирай, обидві ці думки не скасовують одна одну.(якщо ви обожнюєте mindfuck-style горори і точно знаєте що таке P.T. і Layers of Fear — для вас це обов'язково до ознайомлення)