Сто років тому корупція й диктаторські амбіції знищили тогочасну «державу».

Замість звільнення інтернованих вояків, закупівлі озброєння, засобів, медикаментів, одягу для Армії УНР — представники «України» куражились у європейських ресторанах і на курортах та отримували відкати від німецьких компаній.

Посли, довірені особи Петлюри, урядовці та інші «державники» за народні гроші купували коханкам вілли та кабаре, судилися з українським урядом, вибивали перед втечею «вихідну допомогу», проводили інформаційні кампанії та валютні оборудки.

Пафосний «співтворець» УНР Винниченко отримав 20 мільйонів гривень «відступних», аби не заважав Петлюрі вдавати з себе диктатора.

На вкрадені в українців мільйони Винниченко купив віллу на півдні Франції, вдавав з себе письменника, художника, невизнаного політичного генія, а в перервах між поїздками до лєніна та прославлянням сталіна, бігав голяка Лазурним Берегом і сидів на фруктовій дієті.

Не «політична боротьба», не «ухилянти» і не «відсутність єдності», а відчайдушне мародерство, кричуща некомпетентність та чіпляння ліволібералів за владу зруйнували армію, деморалізували суспільство, привели до поразки і спричинили нашу національну трагедію сто років тому.

Кому здалося ніби я пишу про сьогодення — тому не здалося.