«Сім циферблатів Аґати Крісті» щось мені не зайшли. Але і в мене цього січня була детективна історія з неабиякою кількістю відсилок до Королеви таємниць.«Вісім ідеальних убивств» загалом повністю побудовані на цитуванні популярних зразків жанру. Головний герой – соціопатичний книгар, для зручності я собі його уявляла як зістарену версію Джо Голдберга з «Ти».Агентка ФБР (звісно, симпатична) звʼязується з Малколмом щодо кількох злочинів, які наслідують літературні твори, перелічені в його публікації для блогу книгарні. Разом вони намагаються розгадати загадки, які підкидає убивця (хтось, хто явно дуже добре знає героя). Логічні виверти цікаві, але якісь не зовсім послідовні.Те, що оповідач ненадійний, стає зрозуміло майже одразу, як він починає розповідати про загибель своєї дружини в минулому. Але цей роман підкупає не новизною, а динамічністю (я проковтнула за один день, давно такого не було!) і тим, до чого автор не опустився: не сталося «службового роману» і жодна тваринка не постраждала.