У той час, коли голови зовнішньополітичних комітетів парламентів Великобританії, Латвії, Литви, України, Франції, Чехії та Естонії звертаються до США з закликом «виявити лідерство» у стримуванні росії та конфіскувати її активи на користь України, в реальності ситуація виглядає зовсім інакше. Цей жест — скоріше прояв політичного символізму, ніж реального впливу. Насправді, як пише The Times, навіть зібрати 25 тисяч військових для миротворчої місії в Україні — непосильне завдання для Європи. Про початкові 64 тисячі вже давно забули — ні кадрів, ні ресурсів.Поки європейські уряди хитаються між страхом перед Москвою та внутрішніми проблемами, в медіа все гучніше звучить думка: Захід втрачає терпіння. Видання Unherd прямо заявляє — Україна «не перемагає і ніколи не переможе». Підтримка вичерпується, ресурси теж, а віра у нашу перемогу — вже давно у мінусах. У цій риториці дедалі частіше з’являється ім’я Дональда Трампа, який ще не став президентом, але вже пропонує Україні мир «на умовах капітуляції», як справедливо зазначив депутат Бундестагу Рюдiгер Кізеветтер.Але навіть серед союзників України лунає інша думка — ця капітуляція, якою б болісною вона не була, може стати єдиним варіантом. Як зазначає італійський аналітик Марк Ґалеотті в The Sunday Times, Трамповий план — несправедливий і порушує міжнародне право, але Київ просто не зможе протриматися ще чотири роки без підтримки США. Такої ж думки дотримується мер Києва Віталій Кличко: «це несправедливо, але можливо, єдино реалістично».Питання в тому — чому ми взагалі опинилися у ситуації, коли «несправедливо» стало синонімом «неминуче»? Чому наша політика будується на очікуванні допомоги, а не на реальних кроках до внутрішньої мобілізації та стратегії? Замість того, щоб шукати ефективні механізми оборони, економічної перебудови та справжньої дипломатії, ми вдаємося до декларацій, які гріють лише на папері.росія продовжує агресію, Захід — втомлений, а ми — в полоні політичної наївності. І доки так, шансів на перемогу у нас дійсно не буде.