Побачила, що «Вчоріч» уже вийшла українською, а значить, треба таки добігти до вас із відгуком (а ще тому що в селі зробила фото книги на фоні корови!) — бо прочитала я її ще англійською. І, на жаль, книжка мені не сподобалась. Причин тут назбиралося достатньо, тож давайте по пунктах (дочитайте до кінця, бо щось гарне я в ній все ж знайшла)

1. Книжка дуже поверхнева.

Ні, я не чекала від неї «високої полиці» чи академічного дослідження, але весь час не полишало відчуття, що авторка вивчила тему tradwife з трьох тіктоків і десятихвилинного відео на YouTube.

Хоча тема ж сама по собі дуже цікава. Книжка мала показати куди приводить романтизація традиційного способу життя. Але нічого з цього по-справжньому не розвивається. І це я кажу як людина, яка сама знала про tradwife доволі поверхово.

2. Проблема ще й у позиціонуванні.

Книжку дуже легко було сприйняти як соціальну сатиру, яка мала б висміювати весь цей світ «ідеального традиційного життя», консервативних багатих сімей та інстаграмної картинки.

Але сатири я тут майже не побачила. Просто отримала доволі нудне спостереження за білими багатими американцями, де стандартно є свекор-консервативний політик, якого легко уявити черговим Трампом, його син, який не дуже хоче нічого робити, і головна героїня, свекруха, яка живе на таблетках.

Проблема не в самих персонажах чи темах. Проблема в тому, що книжка майже нічого з цього не розвиває й не доводить до тієї гостроти, якої я від неї чекала.

3. Авторка ніби сама не до кінця зрозуміла, про що хоче написати.

Книжка напічкана темами: фемінізм, пропаганда, політика, материнство, соцмережі, релігія, традиційний спосіб життя, гендерні ролі, зрада, мізогінія…

І це могло б бути чудово, якби авторка вибрала 2–3 теми й нормально їх розкопала. Вона ж бере десять і проходиться по кожній верхами. У результаті книжка постійно ніби обіцяє: «Ось зараз ми поговоримо про щось важливе», — а потім просто переходить до наступної теми.

4. Як же це було нудно.

Це, звісно, максимально суб'єктивно, але я весь час чекала, коли нарешті станеться щось по-справжньому моторошне. Хотілося хоча б серйозніших страждань героїні в минулому, бо логічно було очікувати, що її шлях до «ідеального традиційного життя» має показати, чому ця система може бути небезпечною.

А найбільш драматичний момент страдань від реального життя в 1855, який я пам'ятаю, — «не спікся хліб».

5. Розв'язка.

На жаль, вона не врятувала ситуацію, а зробила тільки гірше.

Я навіть не очікувала геніальної розгадки, але виявилось, можна зробити гірше. У мене виникло питання: і це все?

Але що ж тоді в ній хорошого?

По-перше, це дуже екранізаційна книжка. Її писали з думкою про майбутню екранізацію — це відчувається в структурі, коротких розділах, переходах і тому, як вони закінчуються.

По-друге, це чудова книжка для книжкового клубу. Тут стільки сюжетних дір і дивних рішень, що матеріалу для обговорення вистачить надовго: «а чому?», «а навіщо?», «а ви думаєте…?»

Повірте, ми у Ганки на клубі обговорювали її п'ять годин. Я знаю, про що кажу.

По-третє, вона швидко читається. Якщо не мати великих очікувань, можливо, вона вас навіть розважить.

І, нарешті, авторці таки вдалося створити головну героїню так, щоб вона бісила мене буквально протягом усього читання.

От таке я люблю

Мій головний висновок: «Вчоріч» — це книжка з дуже цікавою темою, яка, на мою думку, абсолютно не використала її потенціал. Мені постійно здавалося, що я читаю не готовий роман, а дуже хороший концепт для роману, який ще потрібно було нормально розгорнути.

😇😇😇😇

2/5⭐️ від мене

#відгук