Вітаю, дорогі читачі.Сьогодні недільний ранок, але на серці важко. Особливо боляче дивитися на те, що переживають кияни після цієї ночі, це випробування, яке неможливо виміряти словами. Сьогодні не хочеться говорити про науку, а хочеться просто бути поруч, хоча б через ці рядки.Друзі, хочу звернутися до вас відверто.Щодня я йду на роботу, де зустрічаю смерть лицем до лиця. І навіть за стінами свого кабінету, у звичайному житті, вона не відпускає мене, нагадує про себе в ті моменти, коли здавалося б, можна було б розслабитися. Але сьогоднішні реалії не дають нам спокою. Страх і тривога поруч щохвилини — для мене, для моєї сім’ї, для багатьох людей у прифронтових містах, у Запоріжжі, у Києві, у Харкові, Сумах, Одесі, Миколаєві та по всій Україні.Але я теж боюся. Бо я людина.І саме тому хочу сказати вам, не зупиняйтеся. Живіть. Любіть. Дійте. Навіть коли страшно, навіть коли світ тисне, знаходьте в собі сили йти вперед. Бо це і є справжня мужність.Кожен день, який ми проживаємо, кожен подих, це уже перемога. Кожна посмішка, кожне добре слово, кожен обійм це те, що ніхто не може в нас забрати. Ми — українці! За генетичним кодом ми народжені боротися, вистояти і йти далі, навіть коли темрява здається непереборною. Це наша сила, наш дух, наша віра у життя.Не чекайте на завтра, щоб сказати люблю, допомогти або ж просто жити. Бо завтра може бути вже пізно. А сьогодні — наш день!Тримайтеся, боріться, піднімайтеся з колін, бережіть тих, кого любите, і йдіть уперед. Кожен ваш крок це промінь світла в темряві, доказ того, що ми живі, сильні і незламні. І ніхто ніколи не зможе забрати в нас життя, поки ми його обираємо.