Українка у Німеччині. Tima Pecherska | Мрії та плани: різниця українського та німецького менталітетів. За ці ...

Мрії та плани: різниця українського та німецького менталітетів. За ці роки трохи прийшло осяяння, у чому ж наша відмінність. Звісно, я ділюся лише своїм досвідом та поміченими фактами, тому не сприймайте мої судження суворо. Звичайна розмова про плани на наступний навчальний рік серед колег. По-перше, у Баварії усе дуже патріархально, тобто, модель, чоловік працює на повну, жінка - декілька годин - це норма. І я розумію, чому. Садочки до 14-16, школа до 16 максимум, а у п'ятницю взагалі до 13.30 і роби, що хочеш. Бабусі і дідусі не виконують таку роль, як у нас, є виключення, звісно, але. Коли колеги чують, що мені, наприклад, потрібно 40 годин на тиждень, їх це дивує і викликає якийсь стурбований погляд. Ну я і у Києві звикла мати декілька робіт, аби мені було комфортно у плані зайнятості та затребуваності. Більшість хочуть просто зберігати свою зайнятість і не менше, не більше, тому коли я просто розповідаю про свої плани на наступний рік, це багатьох дивує. Але є плани, а є мрії, які також можна досягнути, навіть в іншій країні. Тому, коли після обговорення планів, я плавно перейшла до довгострокових планів-мрій-роздумів, це вже здивувало багатьох. Це я про зміну освітнього вектора на журналістській, який можливий після вдосконалення німецької. Хоча скажу чесно, навіть зараз в мене вже є варіант і такий, проте зараз він трохи нереальним через необхідні життєві зміни, типу переїзд і так далі. Проте навіть такий варіант мені не здається чимось фантастичним. Але для німецького оточення такі прагнення є дуже сміливими, і навіть не у світлі мого міграційного фону. Адже тут модель життя трохи простіша, як на мене. Вчишься, працюєш, живеш. Хтось краще, хтось гірше, але ось живеш і задоволений тим, що маєш. Натомість згадую як в Україні це зазвичай було. Компанія, розмови, хтось збирається працювати на Google, хтось вже завтра купує Tesla, хтось інший їде в Гімалаї, а ось хлопчина збирається працювати на трьох роботах і трохи вночі, бо треба терміново здійснити мрію. А ось жінка працює у банку, бо це робота мрії, її амбіції важливі, а її чоловік вдома з трьома не тямить себе від щастя, ночами трохи підробляє, аби не втрачати навички. Я жодним чином не засуджую нікого, адже гармонійно виглядає і те, і те життя. Я просто інколи себе питаю, чи не сильно масштабно я мрію, чи не великі мої сподівання. Чи може просто зупинитися і жити? Але якщо не можеш так, то що тоді? Згадалося побажання моєї вчительки німецьких курсів: "У тебе все вийде, тебе просто кличе велике місто"😂Яка ваша думка з цього приводу: просто жити чи сміливо мріяти та йти до мети? Гарного четверга усім🌸