Моя Мама завжди виховувала нас у любові до рідних звичаїв. Особливими були Різдвяні Свята. Ще у совєцькі часи, коли большевицька влада карала українців за дотримання християнських національних традицій, а вечеряти українські родини сідали за закритими шторами, ми навіть ялинку, дідух ставили 6 січня на Святвечір, а не на Новий Рік. Водили «козу» на Маланку 13 січня (а тепер за новим стилем 31 грудня), ходили посівати на Василя (тоді - 14 січня, тепер - 1 січня), святили воду на Водохреща. Традиційно перед Йорданом була «Голодна кутя» або другий Святий Вечір. Мама готувала дванадцять пісних страв, кутю, накривала стіл вишиваним обрусом, в центрі якого на сіні ставили свіжовипечений калач. Читали молитви, колядували. Чекали вертеп.На війні дотримуватися наших традиційних ритуалів є можливість далеко не завжди, мʼяко кажучи 😎Але сьогодні, дякуючи друзям, які передали нам смачні вареники – наш Святвечір стане справжнім символом домашнього затишку, якого так не вистачає тут, далеко від рідних стін.