З приводу всякої childish фігні та іншого дешевого шопінгу... Імхо, тут ще питання власної суб'єктності. Де ти не об'єкт (над яким вчиняють дію), а суб'єкт, який може вирішувати, які дії вчиняти, а які ні. Типу, припинити війну ти можеш? Самостійно — ні. Купити нову автівку — складно або навіть неможливо. Схуднути? Треба пару місяців хоча б займатись і контролювати харчування. А купити лампу в пляшку? Та запросто. Це всього лиш 300 грн, які в тебе є, бо ти — доросла людина, яка ці гроші заробляє. Ти їх не отримуєш просто так. Ти ходиш на роботу, робиш там роботу, тобі платять гроші за цю роботу. І ти вирішуєш, куди ці гроші витрачати. Точніше не так... Ти приймаєш серію рішень. Чи можеш ти на ці гроші купити квартиру? Так чи ні? Чи можеш ти на ці гроші купити автівку? Так чи ні? Чи можеш ти на ці гроші купити суші? Такні? І зрештою ти доходиш до 300 грн на лампу для пляшки. І той ендорфін чи хз що, який ти отримуєш за цю покупку — це нагорода за прийняте вольове рішення. Але що я понімаю