Хочу сьогодні поговорити трішки про неприємне, а саме про контекст єгипетських міфів.

Нещодавно я натрапила на допис від людини, за якою я взагалі не слідкую, а попався мені він просто у стрічці. В ньому розповідалося про зміст міфу, який пов’язаний із Осірісом, Сетом, Ісідою та Нефтидою, а саме про те, як Осіріс переродився після своєї смерті. Я завжди стараюсь читати такі дописи, хоч і ця інформація мені відома, просто щоб підтримати автора/авторку та висловити вдячність за те, що вони поширюють контент українською про Стародавній Єгипет. Проте якби все було добре, то не писала би я цього зараз).
Навіть я, коли пишу дописи на Ібіса, не дозволяю собі без додаткової перевірки інформації, яку я просто знаю за роки свого дослідження, випустити його просто так, бо стараюсь якнайбільш відповідально ставитись до того, що я роблю.

Нефтида дуже хотіла Осіріса, а він її не хотів, бо мав дружину, тому Нефтида така погана взяла перетворила себе на Ісіду та обманом отримала Осіріса та дуже близький досвід із ним. І коли про це взнав законний чоловік Нефтиди - Сет, то він розізлився почувши про зраду та вбив за це Осіріса.

Приблизний переказ допису. Це грецький варіант міфу, від Плутарха. Насправді ж, навіть, якщо банально відкрити книги від науковців, які розбирали єгипетські міфи, то там пояснено, що Сет убив Осіріса через те, що хотів посісти його трон правителя Єгипту. А хотів він цього, тому що Сет - бог змін, руху, руйнувань, та повязаний із фараоном та царською владою і силою. Такий зміст випливає із подальших інтерпретацій науковцями постаті Сета [1]. До речі, Плутарх і зовсім у своїй роботі подає цей міф, як власне його переосмислення. Він, для грецького читача, прирівнює єгипетських богів до грецьких і надалі називає їх грецькими іменами, що вже дозволяє йому накидувати додатковий характер до цих богів.

Залишаю нижче цитату із статті пані Janne Arp-Neumann  

Negating Seth: Destruction as Vitality про версію Плутарха:
However, in narrative form the myth has been preserved only in an account by Plutarch, from around the first century ce (Griffiths 1970). According to this narrative, Osiris used to be king of the living, but Seth tricked and murdered him, cut him to pieces and scattered these pieces throughout the country. Osiris’s wife Isis collected the limbs and with the help of Nephthys and Anubis (Nephthys’s son) created the first mummy, so that Osiris was able to live on in another form of existence as the king of the dead. With her dead husband, Isis conceived their son Horus, who was to become king of the living following his father. In a sequel to this main part of the story – which has come down to us in narrative form on a papyrus known as “Chester Beatty 1,” dating to the 20th dynasty (1186–1069 bce) – the “Contendings of Horus and Seth” (Gardiner 1931; Oden 1979), Seth fought for his right to the throne, but was finally defeated. Instead of the throne, he took the place in the prow of the bark of Ra to repel the sun god’s enemy Apophis. This position was of the highest importance for maintaining Maat, and for this his fierce character was more than suitable. [2, p.7]

Мораль така: допис, про який я тут говорю, зібрав тисячі лайків та ще більше переглядів. Після його прочитання, мабуть, половина запам’ятає собі Нефтиду, як дуже неприємну і погану богиню, Сета, як неадеквата і в принципі неправильну інтерпретацію міфу від людини, яка хотіла зробити більше скандалу, аніж хорошого ресьорчу.
It has become conventional in Egyptology to differentiate the sources
according to the treatment of Seth as “positive” or “negative,” his actions as
“good” or “bad” (e.g., Turner 2013). However, for the Egyptians, it seems that
there was no contradiction in the fact that Seth acted in good and bad ways,
and was treated positively and negatively, at the same time (cf. Smith 2010:413). Mark Smith already proposed to accept that “how Seth is portrayed in a
given source is determined by the nature of that source” (2010: 415). [2, 9-10]

Вкінці хочу нагадати, що багато інших міфологій, як і єгипетська, мають деякі сумнівні для людського мозку вчинки, здійснені богами. Але міфи нам і говорять про богів, не про людські діяння. Ми не маємо поняття що таке шлюб між богами, був Сетх злий на Нефтиду, чи може це Осіріс поганий, тому розкидуватися такою інформацією, не надаючи гарного пояснення всіх деталей, особливо подавати це все тільки через одну призму хто поганий, а хто хороший - дуже сумнівно.
Plutarch speaks of an ancient wisdom that has been transmitted to various nations in different ways (De Iside 369B; cf. Numenius fr. 1a Des Places), such as through religious myths, and recommends their philosophical that is allegorical interpretation (De Iside 355C–D), which he himself requires from the reader to apply to myths such as that of Isis and Osiris. [3]

Залишаю цікаві посилання до теми:
🌟 https://etd.library.emory.edu/concern/etds/br86b378r
🌟 https://www.researchgate.net/publication/350110038_Negating_Seth_Destruction_as_Vitality
🌟 https://plato.stanford.edu/entries/plutarch/