Коли я називаю комусь прізвище нареченого, мене питають чи воно грузинське чи румунське наприклад.

А воно то насправді грецьке. Досить популярне і поширене.

Просто коли совєти займались депортацією кримських татар, вони депортували і поселення етнічних греків з Криму. І вже при переселенні змінювали їх прізвища, уніфікуючи і максимально розмиваючи національні особливості.

У грецьких прізвищах, наприклад, забирали характерне для понтійських греків -ядіс або - ідіс у кінці.

Один приклад стирання особливостей з тисячі подібних.
Як і стирання особистості — у цьому радянська та попередньо імперська машина справлялись просто перфектно.

Бо саме стираючи особливості, нівелюючи будь-яку відокремленість, відрізаючи звʼязки зі своїм і своїми, тоталітарний режим ламає окремі нації.

Агресія діє однаково — як на особистому рівні, так і на рівні держав.

І виходити з залежного паттерну дуже і дуже складно. Як в особистій терапії, так і на рівні держав — тут колективна свідомість міняється ще повільніше.

Тому кожна оці крихта привласнення свого — важлива. Якщо вона мала значення для режиму, щоб її стерти, вона точно має значення для відновлення.

Відновлювати прізвище повністю наречений не буде — власне, якось дуже не до цього. Та і головне тут знання моменту цього зламу.

А от я для себе вирішила, що прізвище зміню, коли ми будемо одружуватись🥰

Сама вражена цьому рішенню, бо коли виходила заміж уперше я трималась за своє буквально зубами. На те були свої причини, якщо буде цікаво — маякніть, окремо про це розповім.

Що важливо — це не прохання чи вимога від нареченого, бо на таке я швидше за все реагувала би незадоволенням. Моє прізвище — моє рішення. Ну я людинка така — наскільки в мене сильний паттерн залежності був, настільки сильно розвинений контрзалежний.

Але це так уже звично і сумно водночас — куди не подивишся в житті, всюди будуть болючі наслідки минулого режиму.

Бо воно так завжди і на рівні держав, і на особистому: минулий досвід дається взнаки всюди. Його можна уникати, можна стирати і прикидатись, що «такого не було» — від цього він не зникне, впливати буде все одно. Проте коли ми його помічаємо і усвідомлюємо, то у нас зʼявляється вибір: реагувати з травми чи з реального відчуття себе зараз.

І от саме це — найцінніше надбання дорослості та емоційної усвідомленості. Як особистої так і національної.

З усіх позицій прошу вас вкотре і знову: підтримайте збір на бронеплити гривнями, валютою і поширеннями🥰

Там за найбільший донат трофейний дрон дарую😎

PayPal: [email protected]

Банка збору: https://send.monobank.ua/jar/6N7kmgmaji