Я знаю, що тут у мене зібрались люди, які і так читають новини. І в курсі всього, що відбувається.Але не можу не приносити сюди новини, від яких мене кидає в холодний піт і всередині все завмирає.Те, що я чую від свого хлопця про його напрямок, жахає. Питаю його, чи можна щось трохи публікувати, на що він відповідає: «А чим це допоможе людям?»Я не знаю, чим допоможе. Бо мене лиш лякає. Швидкість просування і кількість ворога, який лізе — лякає. Читаю про те, як обстрілюють Краматорськ і Словʼянськ і теж холону. Бо щоразу приїжджаю туди і бачу щось знову зруйноване. Готель, у якому ми жили рік тому, пошкоджений минулого тижня — розбиті вікна, діри на стінах. І мені стає дуже страшно і гірко від того, що єдині міста Донеччини, які я знаю, руйнуються. Бо в мене дуже теплі відчуття до тих просторів. Тут і зараз мені добре, все, що можу облаштувати у житті — я облаштовую. Втілеснююсь, гуляю песика, веду консультації і дві групи, вишиваю у перервах, приглядаюся до нового навчання і можливості робити перерву на перезавантаження в кінці осені.Але поза межами мого контролю — багато страху, холоду і безсилля. І хаосу, з яким не знаю як справлятися. Тому все ю, що прошу зараз — дати грошей на збір на бронеплити. І за можливості — поширте його, будь ласка, в інстаграмі.Тим часом увесь ранок над Чернівцями літають гвинтокрили. І від цього звуку всередині все тремтить, хоча й не відчуваю загрози. Але тремтить. Ваші гривні підтримки несіть сюди, будь ласка🥹https://send.monobank.ua/jar/3Ra4J6SCvV