Canal Nonbinary shelter 🏳️⚧️ - @the99eth - №1806
#n_сублімація #n_abuseодна з найважчих речей, яку ти переживаєш після сексуального насильства, є те, що воно тебе змінює.ПТСР — це кожен день, КОЖЕН день згадувати, переварювати, передумувати, переговорювати одне й те саме. одне й те саме, по колу, увесь день, а потім ще й бачити це у снах. це справжні тортури. таке неможливо навіть уявити до того, як ти це відчуєш сам. твоя рутина, те, як ти думаєш, те, що ти робиш — змінено, назавжди, руками іншої людини просто тому, що їм захотілося.і це ДУЖЕ важко прийняти.я так живу вже півтора роки. це відчувається так, ніби той контроль, який аб'юзер встановив над тобою, все ще існує. невидима ціпка, яка дістає з будь-якої частини світу. ти ненавидиш це, ненавидиш саму ідею того, що його дії були настільки травмуючими, що буквально змінили твою сексуальність й психіку загалом. кожен раз, як я не можу відкритися комусь, відчути задоволення від доторку, зустрітися з кимось через черговий напад, епізод чи просто тривогу — відчувається нібито як його перемога.й усе це — в твоїй голові. може з аб'юзу ти й вийшов, але в тобі тепер ця частина, яка тебе мучить, бо насправді аб'юз не закінчується із розірванням контакту: він буде намагатися зв'язатися, слідкувати, намагатися дістати, або існувати всередині у вигляді цієї частини, яка тебе мучить.я говорю сам з собою кожен день: в нас ду-у-уже багато різних тем на обговорення. це та частина аб'юзу, персоніфікація твого аб'юзера, яка буде в тобі вічно: це та частина, яка змушує мене відчувати себе огидно, коли я бачу своє тіло; змушує плакати навіть після бажаного сексу з адекватним партнером через флешбеки; змушує трястися від білого кольору й задихатися від тривоги. це частина мене, з якою я вже нічого не зроблю, але вона не хоче мені зла — вона так само налякана й шокована, й намагається переварити це так, як може. з часом, я навчуся любити і цю частину себе, й ми обов'язково подружимось, бо, так чи інакше, в нас спільна ціль — пережити це і йти далі.я — не та людина, яка була два роки тому, і це нормально. я цього не хотів, я на це не заслуговував, але воно сталося й тепер мені з цим жити. це треба просто прийняти, і я це прийняв.в того, хто це читає, може виникнути питання, чому я це пишу? чому я продовжую про це писати, згадувати, розповідати? тут насправді нічого особливого немає — як я вже писав, я живу з цим кожен день, тому для мене ця тема актуальна завжди, на жаль. багато моїх друзів самі є постраждалими від SA. для мене важливо про це писати, бо не має так бути, щоб постраждалий боявся розповісти про свій досвід думаючи, що це щось ганебне чи неправильне.я завжди бачив відвертість як найважливішу частину життя, як у соціумі, так і в творчості — саме зі справжніх емоцій й чуттів, якими б вони не були дивними, плутаними чи огидними, народжується те, до чого багато людей конектиться. я хочу, щоб мій досвід допомагав людям, хоча б емоційно, хоча б тим, що вони бачать, що про це можна писати й розповідати, що людям не все одно й вони не наодинці із цим нескінченним болем.я роблю це, тому що так треба робити. я відмовляюся вірити в те, що моє життя, життя моїх друзів та майбутніх потенційних жертв коштує менше за чиєсь інше — бо це не так.усе обов’язково буде добре. тримайте себе у безпеці..пост із контактами допомоги які мені вдалося зібрати тут
761
25-04-15 14:14