Canal Nonbinary shelter 🏳️⚧️ - @the99eth - №1742
#НБС_abuse Нещодавно вчергове заблокував Локі у Фейсбуці, бо іноді мені прилітають його пости, які коментують спільні знайомі. Від того коментаря і поста стало сумно і дивно, бо називає він там мені поганими словами і злорадствуєт (хуй зна чому). Пише, шо дуже йому все одно на мене і мої спроби його закенселити. Він у Берліні живе своє найкраще життя, організацію свою має, а я шо… гамно на паличці. І прокоментувала там людина, з якою ми познайомились у 2017 на якійсь транс події в Києві, на той момент - відом_а активіст_ка. “Я взагалі думаю, що там усі звинувачення були перебільшені як мінімум вдвічі”, - написала вона. Локі, звісно, підтвердив, і ще додав, що я йому наніс стільки ж шкоди, скільки він мені. Заблокував обох - врешті решт, я більше не їжджу за кордон і мені не треба слідкувати, на яких подіях не варто показуватися. Але навела мене ця ситуація на роздуми про небезпеку мовчання і невидимості. Я не міг говорити про пережите насильство аж до того моменту, як втік. Певний час просто не розумів, що зі мною відбувається щось неправильне. Потім, коли вже почав розбиратися (останні півроку в стосунках), я боявся, що він мене вб’є, якщо запідозрить бажання піти. Він говорив прямо, що його від убивства стримує тільки ризик потрапити за ґрати. Кошмари накопичувалися в моїй голові, я не мав друзів, а єдиний раз, коли трошки поділився з незнайомою людиною в інтернеті, Локі про це дізнався і стало ще гірше. Зі сторони ми виглядали як найкращі друзі (бо для більшості і романтичні стосунки наші були таємницею). Ніхто ніколи не питали мене, як я почуваюся, коли я бігав організовував події, знімав його на дзеркалку і телефон, вів сторінки і загалом був корисною тінню. Потім вже декілька людей сказали мені, що помічали мій стан і переживали. Але в моменті не зробили нічого.Я мовчав, і через це багато хто не повірили мені, коли я почав розповідати. По-перше, ну як можна було 12 років терпіти таке? По-друге, мої слова були тільки моїми словами. Я не мав свідків. Не мав навіть тих, хто чули б від мене про мої проблеми хоч раз у 2007-2018. І коли я виліз і вивалив на світло всі жахи, це не було схоже на реальність. Так не буває, люди такого не роблять (а якщо і роблять, то одразу отримують гідну відповідь!). І ще - на відміну від, скажімо, жертв Ніла Геймана або Андрія Білоуса, я був наодинці. Бо і двоє його партнерок до мене, і одна (як мінімум) після мене ніколи не виносили сор із ізби. В тому числі тому, що не говорили відкрито про свою сексуальність. Моя історія аб’юзу - максимально макабричний приклад, але замовчування у різних формах я постійно помічаю навколо. Є так багато людей, про яких всі знають щось погане, але не говорять - і ці люди ходять поміж інших і продовжують робити шкоду. Мовчання - зло. Мені боляче, що його так люблять в ЛГБТІК+ спільноті, навіть тоді, коли воно затягує у трясовину.
984
25-01-30 20:55