Я_тут_пишу | Трохи драконів перед вихідними ❤️Мій дракон Еган мʼяко приземлився на ...

Трохи драконів перед вихідними ❤️Мій дракон Еган мʼяко приземлився на рівнині серед гір, високі стіни яких були розмальовані мішенями. Ми спішилися і дракони відлетіли в сторону. В першу чергу ми тренувалися стоячи на твердій землі, а потім вже верхи на драконах. Ми стали в порядку в якому літали, першим мав вистрілити наш командир Газар. Важкий, новий захист на грудях і спині трохи заважав, створював дисбаланс у поставі тіла. Газар націлив пістолет і натис на кнопку. Яскравий електричний шар вилетів з стволу. Він рухався неймовірно швидко й утворив невеликий отвір у скалі. Посипалися дрібні шматочки каменю. Я присвиснув, бо порівняно з арбалетом та його стрілами — ця зброя виглядала справді руйнівною. Кожен з нас виконав по кілька пострілів, поки не влучив у потрібну ціль. Потім Газар призвав свого дракона за допомогою унікального свистка, створеного із  луски дракона. Кожен такий свисток мав специфічний звук, який міг чути лише дракон. Я осідлав Егана та промовив йому на вухо:— Зараз буде дещо потужне. — він промовчав. Я вірив у те, що дракони розуміють нашу мову, попри всі книжки, в яких написано що це не так, я мав інше відчуття.Ми піднялися загоном на три метри і виконали постріли. Наступним кроком в тренуванннях був простір на льоту —тепер вже кожен по черзі підлітав-відлітав і стріляв по мішенях. Десь пообіді, коли наша скала для тренування була добряче показана, ми повернулися в поселення. Я знав, що слідом за нами має відправитися загін Лівії, але після вчорашньої розмови не ризикнув вигадувати причину, щоб повернутися та побачитися з нею. Плечі та спина боліли від металевих плит. Я з жахом думав, як буде важко їй все це одягати та носити, її тіло таке тендітне, таке ніжне та вразливе.— Батаре, ти будеш варити обід чи ні? — озвався Єн, хлопець з мого загону.— Так я й готую. — озвався я до нього. Хоча сам збагнув, що насправді я витріщився у вікно в одну точку десятий раз миючи руками моркву та згадуючи Лівію.— Ясно. — чмихнув Єн, хруснув яблуком та вийшов з кухні.Після обіду треба було поспати перед нічною зміною, але в мене завжди були з цим проблеми. Зазвичай я писав їй листи і ховав їх у щілині старої секвої, що росла по дорозі до лігвища драконів. Сьогодні теж не стало винятком. Відчуття назріваючої небезпеки та незвіданості,  додало моїм словам у листі надмірної ніжності, але я не став переписувати, мало що могло статися вночі.