Я_тут_пишу | Це були драги. Так ми називаємо ці металеві літаючі штуки. Вони завжди...

Це були драги. Так ми називаємо ці металеві літаючі штуки. Вони завжди літають клином наче птахи, майже беззвучні, проте вибухові. Вперше вони долетіли до нашої країни пʼять років тому, і з тих пір у нас немає спокою. Ми точно не знаємо чого вони хочуть, тому ми просто їх знищуємо, використовуючи електричні арбалети. Наша зброя паралізує їх, однак інколи ми не встигаємо першими нанести удар і тоді драги, долетівши на відстань близько двадцяти метрів починають першими стріляти. Їхні кулі пекучі та жорсткі, викликають сильну кровотечу та можуть, навіть зламати кістки. Щодо драконів то у них більше шансів вижити завдяки товстій лусці. Єдине слабке місце - це очі. Вдивляючись у далечінь, я відчував, як моє серце гупало сильніше й сильніше, наче той барабан, що сповіщає про шикування. Я люблю стріляти, це в мене на другому місці після польотів. Але й тут є певні нюанси, драги вражають нас на двадцяти метрах, а  ми можемо поцілити з тридцяти. Ця різниця у десять метрів викликає скажений приплив адреналіну. Поспішати не можна. Я оглянувся на команду, всі чекали знаку Газара. Рука сильніше стиснула арбалет і я вже приготувався зробити постріл. Нас семеро, їх сьогодні пʼятнадцять. Ще мить і мій палець майже натиснув спусковий гачок. Спалах від металевого корита засліпив мене. В голові задзижчало. Я нічого не бачив, лише чув, що хлопці почали бій.