Я_тут_пишу | Вибач Гучнобобр, я не мав на тебе кричати. Ось, візьми будь ласка цю п...

— Вибач Гучнобобр, я не мав на тебе кричати. Ось, візьми будь ласка цю палочку. — Сказав робот, підійшовши до бобра.Бобер засміявся:— Хех-кхех! А ти розумний! Добре! Ходи відпочинь поки.Наступного дня, нагодувавши робота лісовими ягодами та грибами, Гучнобобр дав нове завдання: “Пройди так, щоб не впасти і щоб не напасти”. Цього разу малий не став кричати, йому дуже хотілося додому.— Але, як я зрозумію, що робити? — запитав робот Місяць.— Ну, Овва-Бува! Зараз ми йдемо з тобою на довгу екскурсію по греблі, ти все побачиш сам.І вони відправилися по великим деревʼяних сходах на самісінький верх, де якраз йшло будівництво. Йти було дуже важко. Бобри мешушилися, штовхалися, свистіли. А до того всього під ногами була купа мотлоху, кори і гілочок. Робот Місяць перецепившись два рази, був втомлений і розлючений. Його металеві кулачки знову стиснулися і засвітилася червона лампочка, його стримувала лише думка “Я маю не впасти, і нікого не вдарити”.І тут заговорив Гучнобобр:— Бачу ти з останньої сили тримаєш свої емоції-багоції. Що ж розумію, я теж не дуже люблю підніматися на греблю. Що хочешь когось стукнути ногою-вагою?— Якщо чесно, то так, дуже. — знітивсь Місяць.— Але ж ти розумієшь, що маленькому бобру буде боляче. Га-Ха? І що всі палочки тут лежать не просто так-сяк?— Розумію, але я люблю махати ногами, буцатись. — відповів робот.— От-тот, буцатись! — Гучнобобр сплеснув у долоні і вони перенеслися на зелену галявину де можна було пограти в футбол.— Ну то, буцай. — сказав бобер.Малий радіючи, що пройшов, ту кляту екскурсію, почав бігати з м’ячем по всьому полю, аж поки не спустився вечір і не треба було спати.— Залишився останній день. Спи малий-швидкий. — якимось, дивно лагідним тоном сказав Гучнобобр і робот дуже швидко заснув.Завтра кінець 🌞