Canal я_тут_пишу - @tetiana_kozelska - №241
Друзі привіт 👋 загубилася у вихідних і ось нарешті дібралася до вас. Хочу поділитися з вами своїм робочим процесом: зараз я працюю над останньою чорнеткою рукопису мого роману, яку вже будуть читати бетарідери. Буквально сьогодні закінчила роботу над першими двома розділами, мушу сказати, що це виявилося складніше ніж я думала 🙉. Критично відноситись до свого творіння неймовірно важко, проте тішу себе тим, що зараз вже маю 332 тисячі символів і це, як на мене, ознака прогресу. А ще, несподівано для себе, написала нову новелу для конкурсу від академії Риба (школа письма, де я колись починала свій шлях). Десь у жовтні отримаю рецензію мого твору від української письменниці Дарії Лозовик, що є неймовірно цінним для мене. Поділитися нею з вами не можу, тому просто хвастаюсь.😊А для того, щоб ви не сумували, тут, у мене, ділюся ще одним шматочком роману, який виявився недоцільним:Спала, лише кілька годин. Гарячий, солодкий чай ще ніколи мене так не зігрівав. Вранці так само темно, то ж моє пірнання має пройти в тих же умовах. Одне приносить радість, буду не сама під водою. Сашко з іншими хлопцями залишаються збирати наші речі та спорядження. Віталік, як завжди, усміхнений уже готує катер.— Ну, шо мала виспалась? — питає він мене.— Ага. — кажу я тягнучи свій балон.— Я і бачу, така весела. Давай сюда. — він забирає балон і навіть дає мені руку. — Ох, бляха важке.Я дивлюся на нього з під лоба. «Що він дойобується із самого ранку», думаю я.— Та не ти, раслабся, балон твій. — Я видавлюю із себе скупу посмішку, і просто мовчки сідаю. Паша теж хмурний, киває і займає своє місце. Мотор катера знову розрізає вранішню тишу, як гостре лезо. Опора моста вже перед нами. Паша закріплює канат на мені…
102
24-09-02 12:51