Я_тут_пишу | Її прискорений пульс, ще довго не може прийти в норму.Сашко в цю ніч д...

Її прискорений пульс, ще довго не може прийти в норму.Сашко в цю ніч думає про неї. Ввечері він шукав її мимохідь по кімнатах, та марно. Її прізвище видається йому знайомим, він перевіряє список його групи й ось вона. Вона — його одногрупниця, а це значить, що на заняттях вони точно зустрінуться. А ще, це саме та дівчина, яка в останній момент з’явилася в списках і витіснила його з останнього бюджетного місця. Загалом, Сашко прибув до великого міста «націлений на навчання і ніякої любові». Але цей русявий хвостик та її сором’язливість. Вона не схожа на інших. У його голові відтворюється детальна картинка їхнього знайомства, а сон дає змогу трохи помріяти.* * *Нове жахливе помешкання потроху стає звичайним місцем. Воно вже не викликає відразу, а таргани з легкістю вбиваються капцем. Усе, наче, налагоджується в дорослому житті. Олена скучає за домом і не розуміє, що, і як буде з її хлопцем. Останнім часом їхні відносини не дуже складаються. Вона наче боїться признатися собі, що навіть трохи радіє відпочинку від обтяжливого контролю та спробам утримати дитяче кохання. Тут, у гуртожитку, вона часто ловить на собі зацікавлені погляди протилежної статі. Часто не помічаючи того, вона сама фліртує, а часом, просто різко відповідає, чим викликає цікавість. Її бабуся завжди казала, що вона «гостра на язик».Нарешті день першого заняття настав. Знову цікава випадковість: прізвища Оленки й Сашка стояли один за одним, тому їх посадили поруч. Першим заняттям була практика з програмування.— Блін! що я буду робити? У мене навіть ноутбука немає! Як я можу щось зробити? Я не знаю англійської розкладки. Я не знаю ніякого програмування! Навіщо я погодилася сюди поступати? Капець! Зараз я осоромлюсь відразу перед всіма. — В її голові хаос. Вона не те щоби налякана — вона просто в ступорі. Її шкільна інформатика закінчилася на створенні презентацій та одного Hello world написаного на Паскалі. А тут треба одразу написати програму. З кожним промовленим словом викладача Олена відчуває, як тупіє просто моментально. Від хвилювання її мозок не працює. Сівши за комп’ютер, вона просто гладить руками клавіатуру, намагаючись щось зрозуміти.Сашко помічає її знічення і паніку в очах:— Допомога потрібна? У відповідь вона змогла, лише покивати. Він бере її клавіатуру і швиденько, вміло набирає необхідний код. — Все готово. — посмішка на його обличчі. — Мене, до речі, Саша звати. — Він прекрасно знає, як звати її, але очікує на нормальне знайомство. — Мене Олена, дуже дякую тобі.Якось так у них виходить, що далі на всіх заняттях вони сидять поруч. Вона завжди хотіла сидіти за першою партою, а тут така можливість, ще й поруч із її спасителем, який ніби теж не проти її компанії.— Нарешті! Остання пара. Давай! Останній ривок. Бери книжки й чеши в гуртожиток. — каже дівчина собі в голові, щоби не впасти в розпач.Бібліотеку ледве відшукала, вона знаходилась за заплутаним переходом між корпусами, у підвалі.— Здається, це тут модно, розташовувати потрібні кімнати в підвалах. — думається дівчині. — Що за фігня? якесь підземне царство!Досить велика черга й душне очікування. Нарешті, Олені дають її книги — стопку з десяти запилених підручників. Сумка на плечі, ще й ці книжки. Вона розгублено крокує до виходу на сходи. Її наздоганяє Сашко:— Привіт! Тобі допомогти?Завтра кінець