Я_тут_пишу | 50різдвянихвправДень 47. Відпочинок у горах (думаю, що це лише початок...

#50різдвянихвправДень 47. Відпочинок у горах (думаю, що це лише початок історії)Прокинутися в тиші. Без будильника. Тривоги. Собаки. Список можна продовжувати, але ж ми тут не для цього, правда?Перший день вікенду. Попри біль у тілі після довгої дороги з мегаполіса в гори, я відчуваю всередині щире, непідробне щастя. Лежу тихо під ковдрою, блукаю поглядом по стелі. Ще не знаю, чи цей оголений чоловік поруч любить прокидатися рано, як я, чи хоче ще поспати.В голові — уривки вчорашньої ночі: дорога, сніг, замерзлий красень на узбіччі. Глінтвейн. Будиночок на двох. Чай від застуди для нього. Сон.Моя найкраща подружка дала задню. Майже як завжди. Ці два дні мали бути лише для нас. Найгірше — це був мій подарунок їй на день народження. Тепер я проведу їх сама. Або…Чоловік зашевелився, і я принишкла у своїй безглуздій рожевій сатиновій піжамі — все для дівчаток. Дякую, Лєна, що сидиш вдома, а я тут, у ліжку з…— Доброго ранку. — Доброго, — несміливо озвалася я. — Як себе почуваєш? — Добре. Якщо чесно, до вчорашнього вечора я ще ніколи не пив таких ліків. — Та це ж просто фервекс…Мої щоки повільно спалахнули. Він виліз з-під ковдри в одній білизні й пішов запалювати камін — чи як там називається ця металева штука. Я безсоромно витріщалася. Коли востаннє я була з чоловіком сам на сам? Років три тому. Перед розлученням.Я прикусила щоку. Кожного разу, коли бачу когось нормального, одразу приміряю його на себе. В усіх сенсах.— То ти кататися приїхала? — Ні. Я не сніжна людина. Повизирати з вікна, посидіти в спа — це моє.Він натягнув штани, незграбно ховаючи ранкову ерекцію. Мені раптово захотілося нирнути в кучугур.— Те, що ти не сніжна людина, я бачу, — хрипко засміявся він. — Перепрошую? — Ну ти не волохата. Маленька. Красива. І дуже розумна.Сором, радість і бажання чогось приємного заполонили тіло. — А ну так… — відрубала я й сховалася у ванній.Розтріпане чорне кучеряве волосся. Синці під очима. Соски, що зрадливо стирчать з-під тонкої тканини. Еталон бажання.В кімнаті задзвонив телефон. Не мій. Швидке бубоніння. Я вмилася, швидко затонувала обличчя й вийшла.— Добре, бувай.— То які плани? — спитала я, ніби ми тут разом не випадково.— Моє авто забрав евакуатор. Друзі не можуть приїхати — дорогу перекрили через хуртовину.За вікном і справді нещадно мело.— То пішли снідати? Шведська лінія включена.Його брови на мить здригнулися. — Ти дуже дивна жінка. Підвозиш незнайомців, лікуєш їх, вкладаєш у своє ліжко… а тепер ще й годуєш.— Так. Дивна, — я знизала плечима й полізла у валізу шукати щось, щоб нарешті сховати груди.— Я не в образу. Просто… давай поснідаємо. Може, на повний живіт прийдуть ідеї.