#50осінніхмікровправ День 4, створюю портрет школяркиКілька днів поспіль я виходжу на вулицю в один і той самий час — близько до обіду. І щоразу зустрічаю дівчину років п’ятнадцяти, яка прямує до школи у другу зміну. Я майже певна цього, адже школа в нашому районі не вміщає всіх дітей у своєму укритті.На її плечах чорний непримітний рюкзак, на ній сіра спортивна худі й чорні штани, на ногах — білі кросівки. Капюшон накинутий так глибоко, що обличчя майже заховане; тільки дрібні пасма світлого волосся вибиваються з-під нього й чіпляються за вітер. У руках телефон в якому вся її увага. Я дивлюся на неї — і всередині мене борються два відчуття. Мені шкода, що вона змушена вдягатися так, аби було тепло й зручно в підвалі, що її стрункі ноги не мають шансу покрасуватися у спідниці. Та водночас я їй заздрю: вона не відчуває того липкого ранкового холоду, який обіймав мої ноги в тонких капронових колготках, коли я йшла до школи у спідничці, дотримуючись колись обов’язкового дрес-коду — чорний низ і білий верх.