Я_тут_пишу | замальовка_вихідного_дня#донька_останнього_світла Написала продовження...

#замальовка_вихідного_дня#донька_останнього_світла Написала продовження історії 🥰— Що значить «ти прийдеш завтра»?! Гей! — Орися зробила кілька розпачливих кроків по храму, але зупинилася, усвідомивши всю дивність ситуації. Вона самотня десь у храмі, десь на краю світу. Чи, може, це початок світу?— Не хвилюйся, — прошепотів світлячок. — Все буде добре. Він і справді прийде. Ти тут не сама — я є з тобою.— Я сама… Вибач, але ти… ти лише світлячок. А мені потрібен хтось більш… ну, схожий на людину.Світлячок ображено фиркнув: — Та я знаю і можу більше, ніж пересічна людина! Я можу показати тобі твою кімнату, нагодувати вечерею і дочекатися з тобою Хорса.Усередині Орисі назрівав цілий ураган емоцій, готовий вирватися істеричним сміхом. Але вона зробила тремтячий глибокий вдих і стрималася.— Добре. Раз я тепер тут полонянка — веди мене у мою камеру, — дівчина зняла з голови корону. Та враз згасла, втративши своє сонячне сяйво.— Ти що! — світлячок заметушився. — Ти не полонянка. Хіба ти не розумієш? Ти обрана!— Обрана?.. Це тому, що я опинилася невідомо де, невідомо з ким? Та мене навіть ніхто не спитав, чи хочу я бути цією «обраною»!— Охохох… Ходімо. Я проведу тебе до твоєї кімнати. Схоже, ми тут надовго застрягли з твоєю впертістю та непокірністю.Орися промовчала. Вона почувалася трохи безглуздо, сперечаючись зі світлячком. Усе це виглядало як абсурдна сцена з фентезійного сну, яка ніяк не вкладалася в її голові. Вона крокувала слідом за яскравою мерехтливою цяткою, що снувала прихованим коридором.Вони зупинилися перед важкими темними дверима. Дівчина несміливо штовхнула їх — і перед її очима відкрилася прекрасна кімната, варта самої принцеси.— Ох! — вирвалося в Орисі.Такої розкоші вона ніколи не бачила. Ступивши всередину, відчула, як босі холодні стопи потонули в м‘якому килимі. Ліжко з золотавим балдахіном було таке величезне, що там могло б вміститися з п‘ятеро Орись. Усе іскрилося приглушеним світлом, немов десь поруч сідало сонце й золотило своїм промінням усі речі навколо.— Наліво — ванна кімната, — діловито повідомив світлячок. — У шафі є інший одяг. І що бажаєш на вечерю?— Я… я не знаю, але я дуже голодна, — раптом зізналася дівчина. Їй аж паморочилося від відчуття порожнечі, наче всі ці події висотали з неї сили.На столику біля відчиненого вікна в ніч з‘явилося безліч страв: від печеного м’яса до солодкого кавуна. Орися поглянула на стіл, потім на свою сукню.— Я, мабуть, перевдягнуся в щось простіше… Мені аж страшно сісти за стіл у такому вбранні.Світлячок промовчав, але полетів за нею до шафи. Там висіло з десяток розкішних суконь і лише на поличці скромно лежала шовкова піжама. Вона теж виглядала безмежно дорогою, але хоча б не була сукнею.Перевдягнувшись, Орися накинулася на їжу, мов голодний звір. І лише втамувавши перший голод, змогла спокійно смакувати фруктами. Її супутник увесь час сидів на краю столика й уважно спостерігав за нею.— Тепер спробуй поспати, — нарешті сказав він. — Наш… повернеться не раніше завтрашнього заходу сонця. До того часу ти маєш бути готова його зустріти.— Готова? Це як?— Ну, може, скупатися, одягнутися достойно… і все таке.Орися промовчала. Втома склеювала повіки. Вона залізла під пухку ковдру й миттєво заснула. Про завтра вона подумає потім. Трішки пізніше.