#я_читаю 📕 “Погляд Медузи. Маленька книга пітьми” — Любко ДерешЯ довго вагалася, чи варто купувати й читати цю книгу. Підозрювала, що буде боляче. Що буде тригерно. Адже зараз куди приємніше сховатися у фентезі, ніж знову зустрічатися з реальністю — живою, болючою, прописаною на папері.Та все ж ця маленька книга тепер є в мене. І мушу сказати: її розмір аж ніяк не впливає на обсяг емоцій, які доводиться проживати.Тут — кілька історій, що розгортаються паралельно. Вони різні, але водночас схожі. Так, ніби автор хотів, аби кожен українець побачив у них когось близького собі — по болю, досвіду, страху чи силі.Кожна сторінка — це тіло під час обстрілу. Це пам‘ять про себе в миті вибуху. І це щемить. Бо згадуєш. Бо живеш у цьому досі — кожної ночі, кожного ранку.Мене вразив образ Медузи як метафори травми. Паралізуючий, скамʼянілий погляд — ніби стан, у якому ти завмираєш, втрачаєш контроль над тілом, над “я”. Цей міф тут оживає у дуже сучасному й страшному сенсі.Ще один рівень у книзі — темрява. Події роману відбуваються в осінньо-зимовий період 2022 року, в час блекаутів. І це не просто побутова темрява, а темрява всередині: втомлена, холодна, мовчазна. Історії героїв віддзеркалюють її.Я не знаю, чи кожен зараз готовий читати подібне. Але впевнена: саме зараз такі книжки важливо писати. І читати — коли зможеш.Єдине, що залишило сум’яття — кінцівка. Хотілося більшого завершення, трохи серйознішого. Але, можливо, це теж частина реальності: нічого не завершено.