Я_тут_пишу | замальовка_вихідного_дняНещодавно почула фразу, яка крутиться в голові...

#замальовка_вихідного_дняНещодавно почула фразу, яка крутиться в голові вже тиждень:А що, як ми всі померли під час ковіду — і потрапили в пекло?Важка, тривожна, нелогічна й жорстока реальність змушує мозок шукати інші кути зору. Тож я вирішила трохи пофантазувати в стилі “нереальної реальності”:Еллі влаштувалася на роботу лише тиждень тому — і сьогодні в неї перший офіційний день.Не в реальному офісі, а у віртуальному.Вона мала базовий діловий гардероб і могла не хвилюватися через справжній піджак, протертий на ліктях, що висів у її старенькій перекошеній шафі. У цифровій реальності він виглядав бездоганно.Робота була неважка: перечитувати пошту, відбирати реальні запити для керівника, фільтрувати рекламні листи. Еллі здивувалася: її комп’ютер уміє робити це сам — але в цьому світі це доручили їй. Її мозкові, не алгоритму.На екрані вона бачила свій віртуальний прототип: упевнено усміхнений, привітний, відкритий — повна протилежність їй самій. Але саме таку особистість вона й обрала в налаштуваннях.Гроші за роботу мали бути справжні. Та на що їх витрачати — Еллі не знала. Їжу видавали за талонами, одяг став рідкістю. Єдиний варіант — купувати прикраси чи аксесуари для свого аватара.Глибоко всередині Еллі відчувала, що все це — абсурд. Йти на роботу — заради чого? Але всі працювали. Всі хвалилися новими кар’єрними злетами. Деяких людей вона вже не могла згадати поза аватаром.Вона занурювалась у завдання — перечитувала сотні листів — аж поки не лунав сигнал: кінець робочого дня. Жодних перерв, жодного туалету.Вдома, в реальності, Еллі намагалася згадати, що вона робила. Про що були ті листи? Що бачила? Але в пам’яті — нічого.Вона механічно закидала в себе якусь їжу без смаку й лягала спати.Завтра в неї перший день на новій віртуальній роботі.