Я_тут_пишу | 2025 розпочався неочікуваним детоксом від соціальних мереж. Трішки свя...

2025 розпочався неочікуваним детоксом від соціальних мереж. Трішки свят та трішки вірусів дали свої результати. Я потрошку повертаюся до регулярності в своєму письмі. Все ще планую за зиму доредагувати роман та відправити його в літагенцію (до речі половина вже готова). То ж сьогодні поділюся з вами частинкою з роману, яка до нього не входить, але все ж таки вона про них, про головних героїв.Я підійшла до розщілини рифу, враження було таке, що корали просто вирубали тут, щоб була змога зайти з берега. Діра у воді — це така різка глибина, буквально за два метри від берега. Вода там зовсім не блакитна, а дуже темна, схожа на чорнило. Дна, ясно, що не видно. І справді схоже на діру, можливо саме сюди колись давно впав метеорит і створив таке провалля. Моя фантазія надає місцині потаємного сенсу. Сашко, як завжди пішов першим одягаючи спеціальні кросівки, бо йти треба по рифу. Він зробив заплив, поки я чекаю на березі. Удаючи, що просто милуюся морем. Я споглядала за ним, гризла шкіру біля нігтя. Зустріла його з рушником.— Як воно там? — бадьоро запитала я, ховаючи за усмішкою тремтіння в голосі та страх.— Ну що, там дуже холодно. Не дарма вони одягають термокостюми. Але з краю, по контуру рифа, можна поплавати, усе зовсім не так, як у нас біля готелю. — сказав Сашко. Він зігрівся поруч зі мною на пісочку, і ми разом пішли туди. У Блакитну діру.— Чуєш, Саша. Я трохи боюся там так темно і глибоко. Я буду не довго, добре? Ти на мене не зважай, плавай скільки захочеш. — я домовилася заздалегідь про своє швидке повернення на сушу, відчувала, що так воно й буде. — Добре, люба. — він поцілував мене в лоб і взяв за руку.Я зробила три кроки у воду, і почала пливти, бо дно закінчилося. Нескінченна стіна рифу спускалася кудись глибоко вниз. Нові види рибок ліниво снували, наче їм усе одно на людей. Тут мій погляд зачепився за рибку клоуна. Неймовірно споглядати все це наживо, а не по телевізору. Памʼятаю в дитинстві я любила дивитися, як Жак-Ів Кусто плаває під водою. У мене було не багато каналів, здається по Тонісу часто показували такі передачі про тварин і океан.Я намагалася дивитися лише на красу коралів, і не звертати увагу на прірву під моїм тілом. Але температура води давала про себе знати. До страху змішаного із захопленням додався ще й холод. Тисячі мурах уже снували по мені, підіймають кожен волосок на тілі. В один момент рівень паніки в мені став граничним, я зловила погляд чоловіка і схрестила руки, показуючи, що я все. Повернулася на берег. У вухах я ще й досі чулося важке шипіння свого дихання, наче я Дарт Вейдер. Сашко плавав ще хвилин пʼятнадцять, періодично він пірнав під воду, міг спуститися метри на два вниз, а потім винирнути назад, видути воду із трубки та спокійно собі вдихнути. Для мене це була просто неможлива місія.