«і що це було? нащо я це слухала?» — такими були мої фінальні враження від роману Сашка Ушкалова «БЖД»🙈тоді пригадалось, що книжка десь точно проскакувала у відкритому книжковому клубі Сенсу. дуже швидко натрапила на відеозапис обговорення і кайфонула від його перегляду більше, ніж від прослуховування роману.🖇️ мабуть, «БЖД» існує нині в читацькому просторі і навіть трошки застрибує на другу хвилю свого прочитання, аби нагадати нам, яку ж розкіш ми усі колись мали! і це «колись» було всього 20 років тому, в українських нульових. ми могли дозволити собі безцільно снувати буднями, які не тиснуть на нас ні війною, ні пандемією коронавірусу. що, власне, і роблять головні герої «БЖД»: просто існують, бродять днями у якихось абсолютно неважливих справах, ні разу не тривожаться такими дрібницями, як випускний іспит з БЖД в універі і навіть фактом його провалу, встрягають у безглузді разборкі, тікають від них, аби зрештою усе це згодом повторювалось по колу.і хоча сюжет здається таким же беззмістовним, як і поведінка його героїв, загалом текст роману мені здався непоганим. принаймні десь на трієчку тягне.— тут є простір для посміятись, але частіше покрінжувати;— є ряд яскравих образних гачків, що вдало розгортають перед читачами абсурд подій;— є навіть певна динаміка (!) — лишень вона якась безцільна, ні до чого зрештою вона не приводить;— є атмосфера міста для ностальгії за Ха.словом, роман не для термінового прочитання чи прослуховування. радше мати собі на увазі, що можна взяти ще й ось таке читво, коли захочеться чогось вайбового про наші нульові.—якість звучання від АБУК і начитка Олексія Курбана — вкотре 💘