Перше до КоринтянЛюбов довготерпить, любов милосердствує,не заздрить, любов не величається,любов боїться тваринним страхом,але продовжує йти,любов могла б здатися, залишити все,але продовжує йти.А інколи в любові прострелені ноги,або в ногах у любові осколки,і ноги її стискають турнікети,або ніг у любові більше немає.Тоді любов несуть її друзі.Любов риє окопи і живе в них,і гризе у них лід із розрізаної пляшки,коли хоче пити у мінус двадцять.Любов виходить на бойові чергування,піднімається на позиціїз грижами, з температурами, із простатитами, із контузіями, з астмами і алергіями, з високою імовірністю не повернутися,з думками про когось найважливішого.Все зносить, вірить у все, сподівається всього, все терпить!Любов розрізняє на слухвиходи градів, прильоти мін і рух танків.Очі любові болять,коли довго дивиться в тепловізор.Прокидається любов уночі, коли миші в бліндажі заповзаютьпід її бушлат.Інколи любовдовго блює у посадці після важкого бою.А інколилюбов закриває очі друзям своїм.І загортає їх в спальникиі виносить.Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.Бо інколи закінчується обстріл,і любові закривають очі,і друзі загортають її в спальники,і виносять.І тоді вонапереходить живим.«Тут були ми», Артур Дронь