Свого часу «Край не для старих» став першим романом Кормака Маккарті за сім років. Це була довга пауза й коли він нарешті повернувся, то зробив це, як пишуть деякі критики, з найдоступнішою та найпростішою своєю книгою. Значну частину роману Маккарті написав, живучи в готелі Bellagio в Лас-Вегасі — у рамках письменницької резиденції. Місто, побудоване на азарті, на киданні монети і кубика — і саме там народилась історія про вбивцю, який підкидає монету, щоб вирішити вбити людину чи залишити живою. Важливий момент, який варто знати про книгу: Маккарті спершу написав цю історію як сценарій — і лише потім переробив на роман. Тому тут і присутня так звана «голість» прози: жодних довгих описів, лише дії і діалоги. Саме через це кіношне походження стиль книги відрізняється від ранніх романів Маккарті. І, мабуть, це також зіграло свою роль в тому, що екранізація братів Коен стала настільки успішною та культовою. Найкраще, що зайшло особисто мені — це те, як Кормак Маккарті ламає очікування від такої історії. Це складно пояснювати без спойлерів, але коли відбуваються (або не відбуваються) деякі події, ти залишаєшся здивований і питаєш сам себе: а хіба так можна? Виявляється можна. І це вау! Маккарті будує свою оповідь навколо історії з наркотиками, яка пішла не за планом, а потім не за планом йде все інше. Особливо те, куди веде читачів автор і як він постійно знаходить інші шляхи. Ті, якими ніхто інший не насмілюється ходити.in book we trust