Видавництво «Темпора» | Йосиф Опатошу «У польських лісах», видавництво Темпора 🌟Це читання не ...

Йосиф Опатошу «У польських лісах», видавництво Темпора 🌟Це читання не з легких, але саме в цьому сила книги. Роман поділено на три частини, є кілька сюжетних ліній. Усі лінії тримаються купи завдяки фігурі парубка Мордхе."«У польських лісах» — зразок їдишомовного модернізму, історичний роман про дорослішання і шлях від міфологізованого простору липовецьких лісів до широкого світу 1860‑х років. Юний Мордхе мандрує з рідного села до Коцька, спостерігає за двором хасидського ребе, закохується, переживає містичні одкровення й зрештою приєднується до повстання. Він — символ польського єврейства й один із перших у їдишській літературі героїв волі, готовий вирішувати й діяти в буремні часи." 🌲Спершу дія справді відбувається в лісі — і ліс тут не просто тло, а повноцінний герой. Мені дуже сподобалось, як майстерно автор його описує. Та згодом головний герой залишає рідний край і переїжджає до міста — і разом із цим ліс ніби зникає з тексту, поступаючись іншим, складнішим сенсам.Роман густо насичений єврейськими традиціями, віруваннями, релігійними й філософськими суперечками. Тут є маскіли, кабалісти, хасиди — і герої постійно розмірковують над тим, що ж є істинною вірою.Іноді ці розмірковування були для мене цікавими, а іноді — занадто складними.Недарма роман вписують у контекст їдишського модернізму з його апокаліптизмом та месіанськими очікуваннями. А ще — експресіоністськими вкрапленнями: видіннями, мареннями, відчуттям кінця і перелому 🔚Зрештою, це історія про родину, релігію, пошук себе й власної ідентичності. Про те, як переконання євреїв еволюціонують і розходяться: хтось обирає інтеграцію в ширше суспільство, хтось — збереження відокремленості єврейської спільноти. Простих відповідей тут немає — і, мабуть, не може бути."Він бачив, що люди зазвичай знають, чого хочуть, відчувають ґрунт під ногами, поважають себе і завжди домагаються того, чого прагнуть. І тільки він вічно невпевнений у собі, погоджується на все, що бовкне йому інша людина, — так, наче своєї голови на плечах не має. Справді, бракує йому сміливості лишатися непохитно впевненим у власній думці; замість цього має вічне відчуття, ніби завис у повітрі, безсилля смикається, метляє кінцівками, та зробити нічого не може." "Ривкеле вірила, що кожна людина мусить щось створити, адже життя — то не забавка й не випадковість. І вона, шістнадцятирічна, майже неписьменна дівчина, чекала свого моменту творення — коли зможе подарувати життя, пожертвувати собою, щоби протягнути ниточку роду якомога далі." "І тоді він зрозумів: Ривкеле — всього-на-всього пір’їнка, що прагне опуститися на нього, розлоскотати й збудити від сну. Ця пір’їнка — м’якенька й легка, та має в собі силу вирвати людину з її звичного світу, віднести далеко-далеко, туди, де ніщо не нагадуватиме про минуле, туди, де всі нитки, що пов’язували з минулим, обірвуться. Мордхе відчув, що занадто втомлений і знесилений, аби починати життя з нової сторінки. І він здмухнув із себе пір’їнку, що прагнула підхопити його, — перестав навідуватися у двір ребе." Отже, ця книга вимагає зусиль, повільного читання й готовності не все зрозуміти одразу. Але якщо прийняти ці правила гри, «У польських лісах» відкривається як глибокий і багатошаровий роман.#кт_відгукКниготерапія📗Підписатись