Тарасенко Андрій

Звернення Проводу НВР «Правий сектор»Останнім часом через засоби масової інформації, публічні виступи окремих представників влади та великого бізнесу в суспільстві дедалі активніше просувається ідея про необхідність масового завезення в Україну кількох мільйонів трудових мігрантів із третіх країн. Під прикриттям демографічної кризи та дефіциту робочої сили, спричиненого війною, влада намагається подати це як єдиний шлях вирішення економічних проблем.Однак короткострокове закриття кадрового дефіциту несе за собою низку довгострокових ризиків і загроз для держави, суспільства та національної єдності. Йдеться не лише про економіку, а й про питання соціальної стабільності, культурної спадкоємності, безпеки та збереження національної ідентичності.Найбільш цинічним є те, що значна частина лобістів цієї ідеї жодним чином не пов’язує власне майбутнє та майбутнє своїх дітей з Україною. Для них держава - лише ресурс для особистого збагачення, з перспективою комфортного життя за кордоном після завершення своєї діяльності тут.Провід Національно-Визвольного Руху «Правий Сектор» звертається до націоналістичних, націонал-патріотичних і консервативних партій, громадських організацій, окремих активістів та блогерів, а також до традиційних Церков і релігійних організацій із закликом долучитися до створення широкої коаліції, здатної протистояти цим викликам.Пропонуємо створити Координаційну раду, яка розробить комплекс заходів для недопущення реалізації владної ініціативи: інформаційних, просвітницьких, правозахисних, юридичних та протестних.Лише спільними зусиллями можливо сформувати дієвий суспільний спротив рішенням, що можуть мати негативні наслідки для майбутнього України.PS Запрошуємо спільно з рухом «Підпілля» на акції протесту, що відбудуться у містах України 23-24 травня 2026 року. Деталі у коментарях.

Збройний захист Після розстрілу людей у столиці знову актуалізувалося питання ухвалення Закону про зброю. Ця проблема стоїть гостро ще з часів «Помаранчевої революції», коли корумпована влада була готова застосувати силу проти протестувальників і лише дивом не сталось кровопролиття. Згодом були «справа Лозінського», «справа харківського стрільця» та низка інших резонансних випадків. Кульмінацією стали масові розстріли учасників «Революції Гідності».Неспроможність як попередньої, так і нинішньої влади гарантувати безпеку громадян і захист держави доводить: закон про зброю необхідний.Попри численні «реформи» армії та правоохоронних органів, перші дні війни 2014 року і повномасштабного вторгнення 2022 року показали реальний стан речей. На півдні, сході та в Криму маса правоохоронців переходила на бік окупанта, військові чекали наказів, які часто не надходили, і лише озброєні громадяни чинили реальний спротив.Саме тому ми вимагаємо на першому етапі ухвалення Закону про зброю, який закріпить право громадян на збройний захист, зокрема право на придбання, носіння та застосування стрілецької зброї, включно з короткоствольною нарізною зброєю.Суспільству знову нав’язуватимуть страшилки про сплеск злочинності, анархію та хаос. Але досвід європейських країн, де цивільний обіг зброї давно легалізований, доводить протилежне. В Україні вже зараз на руках мільйони одиниць як легальної, так і нелегальної зброї, але це не спричинило колапсу правопорядку.По суті, влада боїться втратити монополію на силу - той важіль контролю, який дозволяє тримати суспільство в залежності. При цьому для себе вона давно створила привілеї у вигляді нагородної зброї.Що дає громадянам право на легальну зброю?- можливість захищати себе, свої права, життя і майно;- можливість захистити інших від злочинних посягань;- реальне стримування злочинності, особливо рецидивної;- здатність суспільства чинити опір гібридним загрозам та диверсійним діям агресора;- розвиток ринку охоронних послуг і вітчизняного виробництва зброї та боєприпасів.Очевидно, що право на зброю не означає вседозволеність. До власника вогнепальної зброї мають висуватися жорсткі вимоги: психіатричні перевірки, контроль щодо алкоголізму й наркозалежності, відсутність судимостей за насильницькі злочини, обов’язкове навчання, знання правових аспектів застосування зброї, чіткі правила носіння і зберігання, а також віковий ценз.Другим етапом має стати конституційне закріплення права громадян на збройний захист як невід’ємного права людини.Паралельно необхідно внести зміни до Кримінального кодексу України, чітко визначивши межі необхідної самооборони, захисту інших осіб і власності, а також правові механізми цивільного затримання злочинців до передачі правоохоронцям.Право на зберігання, носіння та застосування зброї - це не загроза державі. Це крок до реальної демократизації. Бо право на зброю захищає всі інші права.Прийняття такого закону сприятиме зниженню злочинності, унеможливить свавілля з боку окремих представників силових структур та дозволить оптимізувати кадровий ресурс правоохоронної системи, частково посиливши обороноздатність держави.Прийняття Закону про зброю повинно навести лад і в дозвільній системі МВС - структурі, яку влада у всі часи старанно «не помічає».Подальше ігнорування цього питання або ухвалення «кастрованого» закону, переповненого заборонами та обмеженнями, лише загострить проблему і створить передумови для ще більшої суспільної напруги.Історія України вчить: усі загарбники, які приходили на нашу землю, насамперед намагалися позбавити українців права на збройний захист. І щоразу це закінчувалося для них поразкою.Українці - козацька нація. А козак - це вільна й озброєна людина.Провід НВР Правий сектор

Трудова міграція Внаслідок війни, яку розв’язала Московія проти України, держава опинилася в глибокій демографічній кризі. Поряд із втратами на фронті, мільйони українців були змушені покинути країну. Це спричинило гострий дефіцит робочої сили.Нинішня влада пропонує вирішити цю проблему шляхом завезення кількох мільйонів трудових мігрантів із третіх країн. У разі реалізації такої політики перед Україною може постати низка серйозних викликів, зокрема:— зростання рівня злочинності та поява нових форм криміналу;— виникнення міжетнічних та міжрелігійних конфліктів;— демпінг на ринку праці, внаслідок чого українці можуть втрачати робочі місця;— посилення соціальної напруги та конкуренції за обмежені ресурси;— відтік капіталу через виведення частини зароблених коштів за кордон;— несплата податків при одночасному навантаженні на соціальну інфраструктуру;— гальмування інноваційного розвитку через використання дешевої низькокваліфікованої праці;— формування паралельних закритих спільнот, що не інтегруються в українське суспільство; — поступова зміна культурного коду нації;— розмивання етнічної ідентичності української нації та поступове заміщення корінного населення етнічно чужим елементом.Ця небезпека особливо загострюється тим фактом, що постколоніальний стан української нації та наслідки совєтського панування суттєво підірвали внутрішню відпорність суспільства. Якщо враховувати досвід країн Західної Європи, де значна частина мігрантських спільнот не інтегрувалася навіть у третьому поколінні, а також фактори вищої народжуваності в окремих середовищах, перед українцями постає реальна загроза втрати демографічної більшості у власній державі в перспективі найближчих 100–150 років.Особливо небезпечною ця тенденція стає в умовах ідеологічного тиску глобалістичних і ліволіберальних концепцій, які через політичні та грантові структури нав’язують модель мультикультуралізму без урахування національних інтересів держави. На цьому тлі українська влада, перебуваючи під тиском великого бізнесу та олігархічних груп, замість системного й стратегічного розв’язання демографічної та кадрової кризи обирає найпростіший шлях — масове завезення мігрантів.Завезення дешевої й некваліфікованої робочої сили може тимчасово закрити окремі економічні проблеми, спричинені війною, але в довгостроковій перспективі створює стратегічні ризики для збереження української нації, її ідентичності та соціальної стабільності. Не варто забувати і про ефект ланцюгової міграції: кожен трудовий мігрант із часом прагнутиме перевезти до України свою сім’ю, що кратно збільшуватиме масштаби цього процесу.Як ми, націоналісти, бачимо вирішення проблеми дефіциту робочої сили під час і після війни:— створення таких соціально-економічних умов, які стимулюватимуть повернення максимальної кількості українців з-за кордону;— запровадження спрощених умов отримання громадянства для представників української діаспори;— економічне стимулювання народжуваності;— повернення престижу робітничим професіям та розвиток професійної освіти;— створення умов для розвитку автоматизації, роботизації та інновацій в економіці;— пріоритетне залучення іноземних фахівців, культурно та ментально близьких до українського суспільства.Трудова міграція в Україну має бути мінімізованою та жорстко регламентованою. Робочі візи для іноземців повинні бути виключно тимчасовими, без автоматичного механізму набуття громадянства чи постійного проживання.І найголовніше: пріоритетне право на роботу, соціальний захист і державну підтримку в Україні мають отримати ті, хто сьогодні зі зброєю в руках захищає її суверенітет.Для цього необхідно ухвалити закон, який дозволить іноземцям-добровольцям, що воюють за Україну, отримувати громадянство та повноцінний правовий захист. Адже в багатьох країнах такі добровольці можуть зазнавати переслідувань як найманці.Створення належних правових та економічних умов для залучення іноземців саме до українського війська, а не до ринку праці, могло б частково вирішити й проблему мобілізаційного ресурсу.

ДЕНЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИУ цей день 1991 року держава ухвалила закони, які заклали фундамент сучасного війська. Формальність тодішньої незалежності не змінює факту: Україна отримала величезний військовий потенціал — майже мільйонний особовий склад, тисячі танків і БМП, сотні літаків та один із найбільших у світі ядерних арсеналів. Те, що з цього масиву зробили за наступні десятиліття — окрема, гірка історія. Недбалі рішення, сліпа віра у «мир», політичні експерименти й відверта зрада призвели до системного розвалу оборонної спроможності.Але коли настав момент істини, Україну витягли ті, хто не чекав вказівок. Армія, посилена добровольцями, стала бар’єром, який росіяни так і не змогли прорвати. І всі розмови про «дипломатію» чи «цивілізовані методи» розбилися об просту істину: у світі поважають лише того, хто здатен себе захистити.Сьогодні вітаємо всіх, хто служить, воює, ремонтує, забезпечує, командує й тримає систему в тонусі. Від вас залежить, чи стоятиме Україна як незалежна держава.Мужності. Сили. Витривалості.Ми з вами. Тримаємо стрій разом.Підтримайте збір 👇🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/2UkQsTV1Xo💳Номер картки банки4874 1000 2088 6068Конверт Приват24https://www.privat24.ua/send/ib254Номер картки конверта5168 7521 4899 7391Можна PayPуal: [email protected] (вказуйте, що на ремонт корчів)

28 листопада 2013 року з’явилася сила, що не просила дозволу на існування. Правий сектор народився на Майдані — під шум гранат, під удари кийків, у диму шин. Не в кабінетах чи штабах, а у вуличній боротьбі, де перевіряють не піар, а характер.За 12 років ми пройшли шлях, який іншим і не снився: Самооборона Майдану, перші барикади, Добровольчий український корпус, що став щитом країни у 2014-му, коли держава хиталась. Піски, ДАП, Мар’їнка, Авдіївка — героїчні сторінки початку війни. Підпільна робота на окупованих територіях, політичні переслідування, втрати, які не забудеш, перемоги, за які не соромно. Робота, яку ніхто за нас не зробить.2022 рік — і знову всі сили на захист Батьківщини. Знову героїзм, втрати, біль, розчарування.Ми не збиралися заради лідера чи грошей. Нас об’єднала справа — українська свобода. Саме тому ми вистояли, коли багато хто зламався. Саме тому досі лишаємось собою.Справжнє народжується тільки так.Ми пройшли дванадцять років зрад, випробувань і перемог. І головна перемога попереду — перемога українського націоналізму. Вона буде нашою, бо ми не змінюємо дороги, навіть коли вона веде через вогонь.Побратими, з річницею.Слава Україні!

ЗГАДАЙМО ГЕРОЯСьогодні минає одинадцять років відтоді, як відійшов у Вічність націоналіст-революціонер, офіцер ВО «Тризуб» ім. С. Бандери, один із засновників Руху «Правий сектор» — Андрій Козюбчик, друг «Орест».Андрій народився 3 серпня 1981 року в Кривому Розі. Ще юнаком захопився ідеями українського націоналізму та створив у рідному місті ініціативну групу ВО «Тризуб» ім. С. Бандери. Його знали й поважали майже всі праві сили України — «Орест» мав беззаперечний авторитет серед побратимів.Під час Революції Гідності він став активним учасником та одним із творців найрадикальнішого крила Майдану. Коли почалася війна, «Орест» пішов добровольцем на фронт у складі Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». 17 серпня 2014 року він загинув за трагічних обставин.Посмертно нагороджений відзнакою «Бойовий Хрест Корпусу» та орденом «За заслуги перед містом» III ступеня. У Кривому Розі на будинку, де жив Андрій, встановлено меморіальну дошку.Вічна пам’ять і шана борцю за Українську державу!

Що гірше — зовнішнє управління чи внутрішня окупація?Учора президент воюючої країни зробив дурницю — підписав закон, який остаточно розколов суспільство. Українці знову поділились: одні — проти, інші — за нашвидкуруч проголосований і так само поспіхом підписаний законопроєкт №12414, який фактично підриває незалежність антикорупційних органів.Противники говорять про згортання демократії, узурпацію влади, прикриття корупції у вищих ешелонах і, звісно ж, обурення західних партнерів.Прихильники — про зовнішнє управління, ручне керування «американськими» структурами і хронічну неефективність антикорупційних органів.Аргументи влади — жалюгідні. Звинувачення в «російській агентурі» серед «антикорупціонерів» звучать як класичне «тримайте злодія». Якби ще вміли так шукати агентів у власному оточенні.Чи є в нас зовнішнє управління? Є. В антикорупційних структурах, медіа, т.зв. громадянському суспільстві. І націоналісти завжди були проти цього. Бо Україна — понад усе. І свою суб’єктність треба не просити, а виборювати.Але чи веде такий закон до посилення несправедливості, узурпації влади, розколу? Так. І це вже називається внутрішньою окупацією. Бо правоохоронна система має бути виборною. Судді, прокурори, поліцейські, детективи мають залежати від народу, а не від начальства. І народовладдя також треба виборювати.Тож що гірше — зовнішнє управління чи внутрішня окупація?Гірше — зовнішня окупація. Російські танки, кадирівські мародери, бурятські гвалтівники.Ми повинні боротися за свої права, протестувати, виборювати справедливість. Але завжди пам’ятати: не нашкодь. Під зовнішньою окупацією не дуже картонками помахаєш.

Підписано Меморандум про співпрацю між Правим Сектором та Коаліцією корінних народів20 травня відбулося підписання Меморандуму про військово-політичну співпрацю між «Правим Сектором» та Коаліцією корінних народів, що ведуть боротьбу проти російського імперіалізму.Підписи під документом поставили:– Володимир Гроцков, Національний Карельський підрозділ NORD– Орешников Мішши, Дипломатична рада Чувашії – Волзької Булгарії– Андрій Тарасенко, Правий СекторМеморандум передбачає спільні дії для деокупації українських територій, підтримку визвольної боротьби поневолених народів, координацію політичного, інформаційного і військового спротиву РФ.Крім того, лідер Правого Сектора Андрій Тарасенко оголосив про підготовку судового позову до третейського суду проти рф з метою притягнення її військово-політичного керівництва до відповідальності за геноцид українського народу.Правий Сектор, як колись союз українських націоналістів, сьогодні став історичним союзником нової національно-визвольної революційної хвилі.

Роковини загибелі Дмитра Коцюбайла«Людина, яка віддала себе війні»Правнук героя УПА, учасник Революції Гідності, вісімнадцятирічний Дмитро Коцюбайло став до лав Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”.У 2016 році Да Вінчі очолив 1-шу окрему штурмову роту ДУК ПС, з якої виріс один із найбільш боєздатних підрозділів української армії.У 2017 році Да Вінчі отримав відзнаку “Народний герой України”, а згодом став першим добровольцем, якого нагородили званням “Герой України”. Член Проводу “Правого сектора”, відданий командир, він не полишав ані свого особового складу, ані лінії фронту, жив лише війною.Після його загибелі його військова родина продовжує справу командира. 1-ша ОШР переросла у 1-й окремий штурмовий батальйон імені Дмитра Коцюбайла, а націоналістична молодь готується стати наступним поколінням борців.«Встань і борись! Слухай і вір, здобувай і перемагай, щоб Україна була знову могутня, як колись…»Завершення справи Дмитра — наш обов’язок перед ним і всім Українським народом.

Від освоєння російських активів до здачі українських копалин Трамп з командою занадто різко витяг наше суспільство з теплої ванни та запхав у ночви з льодом. Ще вчора ми ділили заморожені російські гроші, а сьогодні вже риємо собі поховальну яму. Угода про обмін (на що?) українських корисних копалин ще не підписана, але ми вже повинні змиритися. Бо за все треба платити. А у нас хтось спитав?Нас постійно намагаються ощасливити без нашої участі. То вводять конституцію без установчих зборів, то землю продають без плебісциту. Тепер — те, що під нею. Як можна віддати те, що не твоє? Адже надра належать народу України. Як можна ділити те, що не розвідано? Адже без оцінки це просто нематеріальні ресурси. Зрештою, як можна домовлятися про те, що знаходиться на окупованих територіях? Здається, Трамп не обіцяв звільнити наші землі силами американської армії. Нехай запускають ленд-ліз, вводять натівський контингент, допомагають нам відновити територіальну цілісність та захистити демократію. Тоді можна буде провести вільні демократичні вибори. Тоді ми можемо говорити про забезпечення доступу іноземних інвестицій до розробки родовищ. І навіть пообіцяти поділитися російськими репараціями. А не навпаки.