Кожного року саме у грудні Оля чекає дива. Замовляє додому їжу, відкриває пиво,фоном вмикає новини, здебільшого нецікаві,сідає на підвіконня з ногамиі чекає. Коли пива меншає, віра потроху розвалюється,бо жодного дива стабільно не відбувається. Оля ображено засинає, їй сниться Богі Оля захмеліло-впевнено починає з ним діалог. «Привіт, — каже. — Що ти, Боже, оце от вічно? Ще в дитинстві, я пам’ятаю, мама із вітчимомдарували мені дива, що я встигала замовити —виконували твої обов’язки, так би мовити. А я все одно, Боже, досі думаю, що то був ти. І тому завжди чекаю грудня, щоб сюди прийти,сісти на підвіконня і попросити у тебе дива. Ти, Боже, все-таки Бог, а я людина. Ти, Боже, можеш усе, а я так втомилась. Я ніби зламала ногу і йду без милиць. Дні мої невеселі і якісь взагалі марудні. Дай мені хоч щось дивовижне у цьому грудні». Бог, зітхнувши, відповідає: «Послухай, Оль. Я розумію, в тобі говорять образа і алкоголь. Я розумію, що саме сьогодні тобі потрібні дива,але ж я їх вже стільки для тебе навибивав. Коли тобі було важко, я спокоєм тебе огортав. Я був із тобою завжди, а не лише на свята. Я ж відроджував твою віру з такого попелу —і саме зараз ти все одно не даєш мені спокою. Ведеш зі мною розмови оці опівнічні,хоча диво тобі потрібне чисто технічне —щоб твоя віра знову була міцна, ніби дитяча. А я, чесно кажучи, замахався уже добряче. Так, ви звикли жити на швидкості і надриві,але, слухай, для див не потрібен окремий привід. І вони трапляються часто, ледь не щомиті —напевне, тому вони просто не так помітні. Я скажу тобі більше — ми разом їх натворили. Словом, Оль, я радий, що ми поговорили». Оля спить, її сни спокійні, дитячі, свіжі. Ніч триває, сповнена щастя і дивовижі.#Таняпише