Яструби миру та голуби війни.

Соцмережевий срач, який розгорівся після промови московського царя на Валдаї та гімнотворчих призивів Льошика Ганчарєнка, набирає обертів.

Не буду вставляти своїх пʼєть копійок, аби не возбуждати ні тих, які готові воювати до востатнього українця, ні тих, котрі втіхаря прагнуть в імперський совок і хочуть капітулювати.

Серед перших є чимало «ура-патрійотів», які кипʼятком пісяють по колготам, бо припинення війни їм особисто фест не вигідне, або страшне. Також у цій категорії доста щирих людей, які остерігаються, що мир з московитами - це переслідування інакомислячих, вбивства, фільтрації та концтабори.

Серед других - купа сторонників «русскава міра» на феесбешний лад. Водночас тут і багато тверезомислячих, які з жахом заглядають у прірву, в яку сповзає, а точніше вже летить Україна.

Розпинання лохо-електоральних мізків на «за мир» і на «за війну» (а весь примус московитів до миру - то про війну) - то фест моцна політтехнологія.

Знову мені згадався при тім Пєлєвін. Перепрошую, подаю цитату у власнім любительськім перекладі:

«Борючись за серця та уми, працівники дискурсу постійно вимагають від людини відповідати «так» чи «ні». Все мислення людини має, як електричний струм, протікати між цими двома полюсами. Але насправді можливих відповідей завжди три — «так», «ні» і «пішов ти нахuй». Коли це починає розуміти занадто багато людей, це означає, що в черепах з'явився люфт».

Тож читаючи деякі дописи «миротворців» на кшталт ганчарєнок-бужанскіх, та ура-патрійотичну істерію "усрамсі-нєдамсі" корисних та ідейних ідійотів, мимоволі засмучуюся, а часом вкурвлююся: астанавітєсь, або йдіть на…

Чому? Бо про Третій Майдан у форматі громадянської війни написав ще 28 травні 2014 року! Цитую:

«Народ знову розколеться на два табори. На цей раз на тих, хто захищатиме нову владу, прощаючи їй гріхи і на тих, хто захоче її змести з лиця багатостраждальної української землі».

У французів (і здається не тільки у них) є поговірка, що диявол ховається у дрібницях. Юристи добре знають значення каждого розділового знаку. Ті хто приймають рішення - зважують на купу ріжних умов...

Яструби миру, які згодні на де-факто капітуляцію, своїми пташиними мізками не розуміють, що це початок громадянської війни та остаточного розвалу України.

Голуби війни засрали ідею перемоги вступами в НАТО, кордонами 1991 року та членством в ЄС, не усвідомлюючи, що для цього треба захопити Кремль, стратити царя, або дочекатися чергової «революції», котра призведе до розвалу московської імперії.

А шо робити?

Ну, насамперед згадати дідуся Конфуція: «Якщо імена неправильні, то слова не мають підстав; якщо слова не мають підстав, то справи не звершуються».

А далі застосувати до найвідомішого московського дзюдоїста та історика принципи айкідо. І тоді дилема «безконечного жаху» або «жахливого кінця» просто не дасть кремлівським карликам скористатися порадою Пєлєвіна, бо послати в довгу еротичну подорож вони зможуть лише самих себе.

Так, у мене є бачення як це зробити. Але воно нафіг, перепрошую, нікому не потрібне. А враховуючи рівень нашого політикуму та 98% його електорату - публічне озвучування конкретних пропозицій - то справа марна і небезпечна. Відтак, печально спостерігаю. Іноді - застерігаю.

P. S. Ніц не коментуватиму. Але, нагадался мені їдна історія як десь у 2018 році в ОАЕ, на безлюдному пляжі розговорився з туристами з Уралу. Почувши, що я зі Львова, налаштовані вони були доволі недоброзичливо. Після півгодинної політінформації, на прощання сказали: ви уж ізвінітє нас за етого мєрзавца Путю… Отаке.