Ми вдячні. Але не від всього серцяВдячність — це соціальний етикет. Нас вчать цього з дитинства, як вчать мити руки чи вітатися. Але іноді нам тяжко від того, що нам помогли. А чого?З погляду психології, вдячність часто плутають із почуттям боргу. Коли нам роблять послугу, про яку ми не просили, або роблять її так, щоб ми відчули як важко помічнику це далось — ми підсвідомо відчуваємо, що плату попросять назад. (і відмовити ми не зможем)Вдячність як обов’язок висмоктує. Той самий ефект Зейгарника: нас ковбасить від незавершених справ.Як зрозуміти, що нам "нанесли добро"?- Відчуваємо провину перед помагатором замість радості, що проблеми нема.- На душі тягар.- Ми про допомогу не просили. Як впоратися з цим? Найкраще що я читала — один раз на випередження зробити добро цій людини і "очистити карму")) Не маєте грошей, вмієте вишивати — вишийте їй рушник 😄Немає почуття вдячності? І нічого. Це те саме, що не любити кофтинку, яку вам купили не спитавши, а вона вам геть не подобається. І людина ображається що ви її не носите. Ну блін...Що стосується того, як ми помагаємо людям, то старайтесь робити вигляд що допомога вам далася легко (не показуйте жертву). І робіть щось РАЗОМ з людиною, а не замість неї. Наприклад хочете купити речі — хай вона сама їх вибере, чи забере звідкись.Якщо хочеться домінувати чи показати страждання, це явно не про нашу щиру помічЯ вже колись казала: краще проявлення любові — зробити людину незалежною від вас ❤️