Плани, аскези, цілі — шипи на взутті, які дозволяють мені втриматися на льоду

Я дуже багато думаю. Між ділом. Чай п'ю — думаю, працюю — думаю. І зазвичай не щось розумне, а типу "Якби всі дуби в один дуб, то який би гуп був"А потім хапаєшся за якісь зобов'язання — і наче вертаєшся в реальність. І вчора натрапила на інсайт для таких, як я. Більшість тварин керуються складними інстинктами, які спрямовують і визначають їхню поведінку. Ми, люди, керуємося свідомістю, можемо роздумувати про майбутнє і потребуємо відчуття напрямку.

Людина ж у процесі еволюції дедалі більше почала покладатися на свідомість. Але людська свідомість — це безодня: у ній існує незліченна кількість ментальних просторів, в яких можна загубитися. І за відсутності систем, планів, обов'язків у нас ніби немає очевидних орієнтирів, які спрямовували б поведінку — і це іноді зводить з розуму. Коли нема прапорців, ти блудиш... блудиш... блудиш... І парадокс, що в пошуку себе легко себе загубитиТож як мінімум, колись відлітаєте — перечитуйте канал. Люблю вас✨